• 22 Серпень, 2018

5 українських поетів та поетес, які приїдуть на 25 Book Forum

Програма 13 Літературного фестивалю буде представлена на 25 Book Forum понад 1000 різноманітних заходів, серед яких кожен зможе знайти щось для себе. Спеціально для прихильників поезії – п’ять український авторів, які приїдуть на найбільший літературний фестиваль країни, щоб представити нові збірки або прочитати всіма улюблені вірші.

Лесь Белей |«Книга про ліс»

 

ще ніколи небо не було таким прозорим,
щоб міський астроном міг порахувати зорі,
не збиваючись з ліку
нічні прибиральники змітають каштанове листя,
загорнувшись у цигарковий дим
у такі вечори вони любили сидіти над річкою і
вдивлятися у місяць,
що відбився від води,
ніби тенісний м’яч
«тоді ми ділили літо на двох, ніби
яблуко, яке треба з’їсти, бо воно от-от згниє», –
каже один
«тоді я просто тікав від себе з нею», –
відказує інший,
знічев’я
ще ніколи небо не було таким прозорим
ще ніколи кров не була такою холодною
ще ніколи десь далеко
вона не віддавалася третьому з таким щемом

 


Сергій Жадан | «Тамплієри»

В ґетто ніхто не святкує різдво.
Снігу вихолоджене єствостигне під брамами кам’яниць.
Дим підіймається з криниць.
В ґетто не буває зими.
Дихай зашитими грудьми.
Твоє плече подібне до крила.
Він любить тебе за те, що ти була.
В ґетто у тебе немає ім’я.
Прання тягне вниз течія.
З-того боку чути голоси пастухів.
Він називає тебе іменами трав і птахів.
Він дає тобі тисячі імен.
Благословен кожен твій рух,
і шепіт твій благословен,
благословен запах твоїх сорочок.
Заходить під шкіру перший гачок.

Галина Крук | «Доросла» 

боже,
якщо ти планував мені стільки всього
треба було дати мені нерви, як корабельні канати
треба було мені дати шкіру огрублу, як парусина
треба було мені дати серце важке, як якір

щоб отак кинув його за борт –
і жодні хвилі його не зрушують з місця

у відкритому морі
у відкритому як рана морі

у відкритому як смертельна рана солоному морі
кажеш мені:
греби руками, дитино, греби руками,
доки я вигадую весла

 

 


Юрій Іздрик | «AB OUT»

це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар’єри
ув обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою


Катерина Калитко |«Катівня. Виноградник. Дім»

Артикуляція формує чіткий чи млявий овал
обличчя; як акваріум, розбита твоя голова,
нічними рибами розпливаються по всьому тілі стигмати
зісподу шкіри. Ти нічого не матимеш,
окрім промовленого. Димно в слові «Нічого».
Ворушить зябрами ґрат брудна порожня тюрма
на розі вулиць. Усі із неї пішли,
підваживши двері, вдягнувши справжні обличчя,
як одяг навиріст, час якого прийшов.
Уздовж хребта лягає колючий шов,
тебе обплітають міцними стеблами спогади:
дитяча щічка, персиковий пушок,
біле каміння, золоте піднебіння
склепіння церковного, молитва пече тобі,
бо кожна правда формує живі роти
глиняним лялькам безликим.
І чуєш ти,
як смерті залізна вишня співає з горл.
Гумовий і непродишний дим здіймається вгору –
і раптом хтось починає вірити з висоти.

 

×