CAB RIDES. Алісія Гарріс

Алісія Гарріс
CAB RIDES
Переклад Гаськи Шиян

 

Як любо, що сузір’я названі іменами грецьких героїв.
Це нагадує мені, що і у безсмертні мають слабинки
Як любо, коли близько п’ятої ранку у тьмяному світлі,
Ті хто був сексі перетворюються на людей середнього віку
У цьому житті відрізком у 12 годин.
Коли розкіш в’яне і стихає.

Як любо, коли чисто білі простирадла,
Як розчинник стирають фрески минулої ночі,
Висушують тебе після відмокання у ванні кімнатної температури.
Я люблю таксі, які повертають до себе,
Від все ще гарних людей, які де-інде роблять неймовірно гарні речі.
Повернувшись додому привітаєшся із дзеркалом,
Як злочинець на шикуванні, із навмисними гріхами і кастетами,
Та добрими намірами похованими глибоко під судимостями

Я планую сьогодні побути грішницею.
Могла б побути і кимось іншим,
Але надто вже добре виглядаю у своїй червоній сукні,
Щоб зберегти хоч дрібку християнського.
Я розмовляла із трьома різними чоловіками п’ятьма різними мовами.
Я скручувала косяк із сорок сьомої сторінки Кама-Сутри.
Я танцювала, так, щоб усім чоловіки в кімнаті ставали тісними ширінки,
Але тієї ночі я почула правду.
Турок, який говорив іспанською і не був знайомий зі мною через Адама сказав:
“Tú crees en Dios pero tu haces malas cosas”
Ти віриш в Бога, але робиш погані речі.

І раптом я зрозуміла,
Що я була у місці, де, хоч і грають хаус,
Але важко почувати себе, як удома.
У цій сліпій, мертвій зоні між тим,
Що ти прекрасно проводиш час і просто його марнуєш.
Я з ненажерливим оскалом,
Хляла теплий джин,
Не питала імен, але кожен був мені другом.
В стілето я була під метр вісімдесят,
Але, все одно, почувалась маленькою,
Вбиваючи взуття
За яке хоч і переплатила,
Ходити у ньому однаково боляче,
Як і визнавати власну вину.

Правда ж у тому, що ніхто не вірить мені,
Коли я кажу, що непорочна.
Правда ж у тому, що моє обличчя
Не поверталось до Біблії уже тиждень –
Скільки була у відпустці.
Правда ж не у моїй невинності,
А у тому, що я просто зачахлий камін,
Який більше не хоче
Відчувати іскру у своєму міжніжжі.
Тож не зважай на попіл –
Це лиш свідчення того,
Як яскраво я можу палахкотіти
Я хочу сяяти сильно,
Так, як одна тьмяна зоря
На чорному небі,
Яка світить на доказ власної вірності,
Знаючи, що ти думаєш про мене:
«Яке ж лицемірство!»,
Я не хочу розпочинати молитву,
Зрікаючись своїх залежностей.
Пахнучи одеколоном.
Я не хочу, щоб Бог
Відчув на мені запах іншого чоловіка,
І прийняв ménage á trois за Трійцю.

Тож, тож дякувати Богу!
Дякувати Богу, зорі нас не засуджуть
За те, що ми робимо під ними.
Дякувати Богу, зорі не бачать зла,
Яке чиниться під їхніми іменами.
Дякувати Богу за тишу, за тьмяність,
За ночі проведені наодинці.
Дякувати Богові за друзів,
Які знають більше, ніж
Які на твоєму бюстгальтері лямки.
Дякувати Богові за нічні таксі додому,
Бо сьогодні я не привертатиму уваги.
Сьогодні я вимкну Френка Оушена.
Сьогодні я зніму стілетто.
Я зніму бірюзові перстені.
Я зніму блиск для губ і спатиму гола,
Не намагаючися бути сексі,
А просто намагаючися бути собою.
Дівчиною з голеною головою
І з очима достатньо глибокими, щоб втопитися,
З переконаннями достатньо сильними, щоб за них стояти.

Я знаходжу Божу милість там, де стою
І вона засліплює, засліплює це прощення,
Яке майже усе моє.
Тож сьогодні я сяду при вогнищі,
Шукаючи втечі у поїданні яблука,
Наречу цей краєвид Едемом,
Дивитимусь на ці трагічні зорі
Із язичницькими серцями, сповненими скорботи
І скажу:
Яке падіння, але яке ж світло, яке неймовірне світло!

×