В очікуванні смерті. Наталі Гендал

Nathalie Handal
While Waiting for Death

When I die
a map of the world will
hang over my bed,
the small library in Mijas
where I read Lorca
for the first time
will become a café,
the olive trees
I can’t live without
will be in full blossom,
I will see death from a distance
waiting for me
but I will not move—
I will die on a train
where the view will be
of white trees suspended
on gray clouds,
I will die in the sky
where birds will
carry a steam of light

on their wings,
I will die in a car
where the windows
will be a quilt of snow,
I will die moving.

As I wait,
my lover will say you’re beautiful.
He will mean, I miss the sea.

I will say,
I don’t know the word for life,
but know we must play
so that it’s not only about death.

He will ask,
why do we grow stillness—
is it a noise we are close to,
where the stones and flies and trees and birds
and echo and earth and what hides
behind them insists on music?

A song will swipe by us.

I will look at him, he too will be waiting—
but I am not certain for what exactly.

Then I will think, solitude knows
it’s where the empty space is,
and death knows it shouldn’t count
while it waits.

Наталі Гендал
В очікуванні смерті

Коли я помру
мапа світу висітиме
над моїм ліжком,
маленька бібліотека в Міхасі,
де я читала Лорку
вперше,
перетвориться на кафе,
оливкові дерева,
без яких я не можу жити,
будуть рясно цвісти,
я побачу, як смерть віддалік
чатує на мене,
але я не ворухнусь –
я помру в потязі,
з якого буде видно
білі дерева, що звисають
із сірих хмар.
Я помру в небі,
де птахи будуть
носити струмені світла

 

на своїх крилах.
Я помру в машині,
де вікна
буде вкрито ковдрою снігу,
я помру в русі.

Коли я чекатиму,
що мій коханий скаже: ти гарна, –
він думатиме: я тужу за морем.

Я скажу:
я не знаю слова для життя,
але знаю, що ми мусимо в нього грати,
отже, це не тільки про смерть.

Він спитає:
чому ми й досі плекаємо тишу –
хіба в цім шумі, що близький до нас,
камені та мухи, дерева і птахи,
й луна, й земля, і все, що сховано
за ними, не просять музики?

Ми спрагло питимемо пісню.

 

Я гляну на нього, він теж чекатиме –
але я не знаю, на що саме.

Тоді я подумаю: самотність знає, –
це там, де порожній простір,
і смерть знає, що не повинна поспішати,
поки вона чекає.

Переклад Ольги Крекотень

×