***

Ольга Крекотень

помічник аташе з питань культури Посольства США в Україні, не люблю фемінітиви і ще багато чого, зокрема людей, зате дуже люблю тварин

На першому Форумі ми, працівники Дому Америки, демонстрували американські дитячі словники – барвисті, красиво ілюстровані, – й увесь час наражалися на гнів публіки, яка тоді ще не звикла до таких святково-гурманських видовищ: «Якщо не можна купити, то навіщо ви нам це показуєте?» Ми відповідали, що прагнемо заохотити вітчизняних видавців робити щось подібне, але ніхто не вірив, що це в принципі можливо, що такої якості змісту й поліграфії у нас можна досягнути. Зараз той наш невеличкий стендик з двома десятками словників згадується з тихою ностальгією.

Якщо йдеться про форумні пригоди, яскраві враження, незвичні відчуття, накопичені за 25 років, то мушу сказати, що пригоди, хвалити Бога, мене оминають – я на них не налаштована. Незвичних відчуттів заходи, пов’язані з книжками, в мене викликати не можуть: я виросла серед книжок, книжки (ширше – тексти) посідають основне місце в моєму робочому і приватному житті. Отож для цього нарису залишаються просто враження.

Щільний графік дім – робота, небажання навіть у вихідні виїжджати за межі прибудинкової території роблять для мене кожен Форум одним із найяскравіших вражень року. Сідаєш увечері в Києві на потяг, змучена підготовкою і тривожними очікуваннями, з думкою: «Ой, краще б удома зараз на дивані лежала», – а через кілька годин ступаєш на львівську бруківку, і про все забуваєш, і відкидаєш страхи й утому, і включаєш друге дихання…

Люблю засідання журі – принаймні такі, якими вони були раніше… У величній залі Політехніки з височенними розписаними склепіннями збираються високоповажні пані та панове, ручкаються, обіймаються, усміхаються, і кому яке діло до різних підводних течій і витончених інтриг, про які інколи так цікаво дізнаватись; і ти снуєш серед цих людей, і мало чим від них відрізняєшся, принаймні зовні, і можеш так само переходити від столу до столу, гортати найновіші надходження, морщити лобик і висловлювати свою думку, а буває навіть таке, що до цієї думки прислухаються.

(До речі, про журі. Якось не доводилось мені сказати про це вголос, то напишу зараз. Пропозиція увійти до його складу надійшла мені від Лесі Коваль у дуже важкий для мене час – я повільно і невпевнено оговтувалась після інсульту. Накульгувала, похитувалася, без кінця ковтала пігулки і зовсім не уявляла себе на людях. Перша реакція була – ти що, не зможу, нема сил, соромно, здохну. Однак Лесі вдалось якимись чарівними словами мене переконати, це була справжня дружня і професійна підтримка – без шмарклів і непотрібного співчуття. Це був великий крок до відновлення – фізичного і морального. Дякую, Лесю, я пам’ятаю про це!)

Люблю Форум перед відкриттям, коли ще немає публіки, коли видавці розпаковуються і мають час потеревенити й попити кави, коли можна відносно вільно пройтися поверхами Палацу мистецтв, привітатися з купою знайомих, без штовханини переглянути нові видання, накупити зо дві-три торби – так, наче цього не можна буде потім зробити вдома. Це кайф і відпочинок, емоційне розпруження, ідеальна стихія інтелектуальної заангажованості без мозкових штурмів.

Мозкові штурми настигають тебе наступного дня – коли приїжджають гості, якими треба опікуватися, за чиїми розкладами треба стежити; коли кругом, особливо на мармурових сходах із незручними поручнями, починається мурашина метушня; коли верещать динаміки і перестаєш розрізняти обличчя. Але, зрештою, від усього цього можна просто закритись у віртуальній мушлі; тоді мені стає затишно й захищено і такі дні я теж починаю любити.

Люблю завершальні години, коли вже тягне додому: спадає темп, куплені книжки повантажено на машину знайомих, гості роз’їхались, з’являється нагода для дружніх посиденьок, але час до потяга обмежено, казка закінчилась. Іще один Форум, іще один етап лишається позаду. Сумно, але не трагічно – далі буде.

Своє духовне тяжіння до витоків євреї висловлюють фразою: «Наступного року в Єрусалимі…» Якщо будемо живі, якщо все буде гаразд, якщо не закінчиться порох у порохівницях, – то зустрінемось у наступному вересні на черговому Форумі!

×