8 анекдотів (тобто прожитих історій) із Форуму від тітки Карпи

Ірена Карпа

кіберпанк і первопроходімєц

Гхм… Щоби правильно написати мемуар, треба надягнути окуляри черепахи Тортіли з радянського фільму про Буратіно. У мене таких немає, але подумки я в кріслі-качалці та з пледом. Отже.

  1. Уперше потрапивши на Форум, я вже знала Жадана (ми з ним каталися по містах і селах у спільному турі), але ще не знала Лесю Коваль. І коли побачила, як невимушено Жадан розмовляє з нею на сходах палацу Потоцьких, зітхнула заздрісно: круто йому, звйозд знає, ще й у щоку цілується.

Роки йшли, моя історія успіху розвивалась, як у кіно: в якийсь момент саме Леся Коваль вигадала назву «Піца „Гімалаї”» для моєї книжки. Ми тоді саме обідали в піцерії на Львівській площі (ох уже ці знаки), а книжка стала однією з улюблених для моїх читачів-мандрівників.

  1. Ну так, і про їжу: з того фатального дня, коли я дізналася слово «мармуляда», і до сьогодні, коли ностальгую за соковитими стейками у дворику під колонами й вічним обігрівачем, я раджу людям їхати у Львів попоїсти. І це «попоїсти» мусить поєднуватися з Форумом — щоб не було соромно перед власною совістю. Ідеш отакий, повне пузо контрабандних італійських продуктів, руки від торб із книжками обриваються, і думаєш про себе: хух, нормальна, культурна людина все-таки.
  2. Одного разу ведучий, космонавт свого львівського космосу, викликав мене на відкриту сцену в дворі палацу дифірамбом: «А тепер сюди вийде справжня зірка, яку ми всі знаємо і любимо, яку завжди чекаємо, — Наталка Карпа!!!» Я поржала і на сцену не пішла: ще б самозванкою оголосили. Зате через кілька місяців влаштували у Львові з Наталкою, явно моєю далекою родичкою, спільний сет на концерті «QARPA». Класно було, хороша вона дівчина.
  3. Форум для молодої письменниці — найкращий спосіб підняти свою цінність в очах актуального кавалера. Ну бо привозиш його із собою, ідеш така по вулиці, у тебе беруть автографи, а в нього відпадає щелепа. І вже він пишається, як тільки може. Але були й такі, що не могли цього витерпіти: ну скільки в тебе ще буде цих інтерв’ю, ну, може, звернеш на мене увагу нарешті, бо шо я тут як дурак, ой всьо, я поїхав додому. Тому, молоді письменниці, дозуйте час на славу і час на обранців. І те, і те колись ще стане в пригоді.
  4. Форум для молодої матері — хороший стимул повернутися до активної роботи. Пам’ятаю, я з геть грудним меншим дитинчам і майже ходячим більшим ходила там, намагалася презентації давати, виходило через раз. І така сама парочка — подружжя Положіїв. Усі йдуть пити вино, а ми — мішати кашу в пляшечках. Усі на тусу — ми по памперси. І шо, кажу, Положій, от ради чого це все, от чого ми не чайлдфрі? Все одно вони виростуть, вивчаться, поженяться, і врешті-решт з ноги копнуть наші інвалідні візки прямо в двері дому пристарілих. На що Положій підняв угору палець і повагом мовив: зате буде кому довезти до того дому…
  5. Ще про дітей: у мене є дуже-дуже мила фотка, де мій навіки любий Іздрик тримає на руках кількамісячну Каю, вдягнену в костюм космічного монстра. Фіолетовий такий. Колір мудрості — наче самого Іздрика. То була Ніч поезії, ми сиділи в задніх кімнатах Лялькового театру. Колись Кая триматиме цю фотку в серванті (якщо він у неї буде з якогось дива) і точно нею пишатиметься.
  6. Саме під час котрогось із Форумів побачила на стіні графіті з моєю цитатою: «Всі підараси, а ми білочки!» От, сказала я, пишеш тут купу мудрого й філософського, а в історію входиш з отаким-от. Зітхнула й змирилася.
  7. Форум для мене — завжди можливість не тільки почути улюблених авторів, а ще й походити з ними ногами, попити, поїсти, обійняти і почухати за вухом. Форум — це подія як мистецька, так і дуже особиста. Єдиний мій стопор — не люблю приїздити без нової книжки. А даремно, бо тільки так можна встигнути бодай когось почути в безкінечному вирі паралельних заходів. Ну, але хто ми без наших комплексів?.. Тому наступну книжку презентуватиму на Форумі. Слово.
×