Бо Форум

Ганна Улюра

літературна критикиня, яка пройшла майже всі етапи Форуму: від «відвідувача» до «преси», від «учасника» до «автора», про що, за вимоги, готова прозвітуватися колекцією різнокольорових браслетів

Ви пробували орендувати пристойне житло у Львові на дні, коли відбувається Форум видавців? Це як купити корову, що вміє говорити: дуже складно і дуже дорого. Вам треба інших показників успішності літературного фестивалю? Мені — не треба. У різні форумні роки я жила: 1) у справжнісінькому борделі з чорними метеликами по червоних стінах і з кільцями для наручників на ліжку, це чомусь називалося «затишок для молодят»; 2) в однокімнатних апартаментах, де нарахувала сорок дві іконки, з них п’ятнадцять — у вбиральні; 3) у якомусь підвалі з мальовничими брижами в калюжах на підлозі, вікна якого виходили буквально в землю, забезпечуючи прекрасний вигляд на культурні шари.

Бо Форум розширює горизонти сподівань і досвідів.

У насиченій програмі фестивалю я довго й наперед обираю події, які хочу відвідати. Зазвичай — спецпроекти, позаяк вони досконало занурюють у якусь одну тему й проблему. Наче курси з підвищення кваліфікації, тільки дешевше і цікавіше. Чого ви ще не знали про репортажну прозу? Що ви боялися спитати в авторів, які пишуть про досвід Іншого? Чого ви не хотіли знати про відвертість у літературі? — Прошу пана. Та хоч як ретельне планую, все одно щороку потрапляю в паралельні виміри. Форум для цього — майже ідеальний портал. І от певної миті знаходжу себе серед прихильниць любовних романів, які ридма ридають під задушевне читання якоїсь казочки про перлинку. Чи сиджу на презентації в «Дзизі» о десятій ранку! На презентації дитячої книжки, до речі, де немає жодної дитини, зате повно — неопохмелених дорослих (це те саме, що дитяча аудиторія, в принципі). Або на дискусії, де жваво говорять мовою, яку силкуюся зрозуміти — і ніяк, а перекладача немає, аж доки знайду в програмі, що то русини розказують про свою літературу.

Бо Форум єднає різних людей.

Я ніколи не пропускаю заходів програми «Третій вік». Цей проект — діамант за постановкою проблеми: читання, орієнтоване на те коло людей, якого впритул не бачать письменники й видавці. На людей літнього віку себто. І це нагода, якою літературна спільнота часто-густо нехтує: побачити і почути реальних своїх читачів. Це взагалі важливо: використати дні Форуму для реал-чеку, а не для множення ілюзій про власну значущість у культурному процесі. От знаєте, у мене на Форумі взяли перший у моєму житті автограф. Підійшли дві чарівні елементного віку пані й попросили підписати програмку. Я щиро перепитала: «А хто я?» Кажуть: «Ви написали „Солодку Дарусю”!» Ну, намалювала я їм: «З Любов’ю, Марія Матіос», була лагідною-всміхненою, мені нескладно, їм приємно. А в пані Марії колись принагідно попрошу вибачення.

Бо Форум підносить. Бо Форум заземляє. Бо Форум тримає баланс.

І щороку, сідаючи в потяг Львів — Київ, перенавантажена інформацією, емоціями й думками, які вже годі розрізнити, я собі обіцяю: «Наступного року на Форум ні ногою!» І тієї ж митті знаю, що брешу. Привіт, мене звати Ганна, і я форумна наркоманка.

Форум узалежнює. І я б радила: починайте якнайшвидше. Це з тих залежностей, які визначають, ким ми є.

×