Чар Форуму

Богдана Матіяш

письменниця, перекладачка, редакторка, у Львові найдужче любить Вірменську церкву та УКУ

Уперше я почула про Форум видавців восени 1999 року. Я була студенткою другого курсу Могилянки, і хтось із друзів їхав на Форум. Добре пам’ятаю, що декілька з нас, тих, хто залишався в Києві, просили щасливих мандрівників привезти нам по книжці Грицька Чубая «Плач Єремії». Вона коштувала 15 гривень, стипендія тоді була щось гривень із 17, тож це був цілий статок. Але Чубаєва книжка — ми це знали — була варта тих грошей. І добре, що це була вона. Що саме з неї для мене — хоч так якось, іще з відстані — розпочалося знайомство з Форумом видавців.

А вже незадовго, десь за два роки, сталася перша зустріч. Досі пам’ятаю це особливе відчуття — захват і легке підкошування колін, — коли вперше бачиш тих, хто пише книжки, що їх ти досі читала й навіть не задумувалась, які вони — люди, що їх пишуть. Цей стан дуже гарний: шанобливий і тремкий. Усе всередині тремтить і співає: «Я бачила того і того!» Пам’ятаю, як на поетичному вечорі, здається, в театрі Курбаса, вперше побачила Мар’яну Савку й Маріанну Кіяновську. Уявляла собі зі звучання їхніх імен, що та, котра має прізвище Кіяновська, має бути тендітною дівчиною з розкішним довгим волоссям, а Савка — це коротко стрижена дівчина-воїн. Виявилося навпаки.

Пам’ятаю деталі, все це уважне вдивляння, прислухання, зосередженість перших зустрічей, слухання своєї мови й іноземних мов (найпершими іноземними письменниками, яких почула на Форумі, були німці), і знаю, що той початок був величезним даром, який треба згадувати і до якого треба вертатися й тепер, слухаючи інших — на Форумі чи поза ним. Бути уважним, слухати так, ніби все і щоразу стається вперше. Ніби всі наші зустрічі й виступи — диво. Зрештою, так воно і є. Бо хіба ми знаємо, за що нам їх дано? Їх могло ніколи не статися — якби не наша любов до читання, якби не наш дар письма, відкритість до інших і готовність приходити, говорити й слухати.

Після тих моїх перших відкриттів Форуму все почало розвиватися дуже стрімко — і для мене особисто, і для Форуму. Я почала працювати у видавництві й часописі «Критика», тож зовсім скоро приїхала на Форум уже як його учасниця. Ті, кого досі чула і бачила здалеку, почали ставати добрими знайомими, а тоді й друзями. А невдовзі я приїхала сюди вже зі своєю першою поетичною книжкою, трохи згодом привезла на Форум першу книжку, яку переклала з польської, а потім були і наступні власні книжки, і переклади, і модерування чиїхось виступів… Чи я розуміла, що ось так із кожним роком ми всі фіксуємо, як ростемо? Що кожен наступний Форум — це ще одна сходинка, на яку ми піднялися, до якої доросли — і кожен осібно, і сам Форум, який ставав чимраз масштабнішим, охоплював дедалі більше учасників, локацій і читачів.

Форум — це про ріст. А ще — про неймовірне людське тепло, про велике море обіймів, про тих, кого шануєш і зустрічі з ким радієш. Декого маєш нагоду побачити отут фактично раз на рік. Із кимось бачишся часто — і тут теж обов’язково маєш зустрітися. А про когось згадуєш із тугою, бо ще недавно їхні виступи були серед центральних для тебе подій Форуму, а тепер цих людей немає..

Пригадую вечір пам’яті Назара Гончара, Ігоря Римарука, Юрка Покальчука в театрі Курбаса.. Звучання їхніх голосів у записі, темряву й світло численних свічок. Незмінно багато думаю про Олега Лишегу, якого вже ніколи не буде на Форумі фізично і якого мені так бракує.. Доволі часто модерувала його виступи, часом ми брали участь у спільних читаннях — і завжди чула від Олега щось таке, про що потім довго роздумувала. Пригадую, як він раз танцював під час виступу в театрі Курбаса, бо знав, що література — це, зокрема, простір радості. Із Лишегою завжди було дуже вільно, і, здається, він був утіленням свободи й захвату, а вони, власне, теж є одними з найкращих підвалин доброї літератури.

Насправді мені не віриться, що це вже двадцять п’ять років. У них вписується час моєї молодості й свободи, час мого зрілішання й становлення. Моя історія дуже звичайна. Але її величезний чар у тому, що хтось — можливо, як і я колись — саме тепер опинився на найпершому її щаблі. Уперше почув про Форум, замовив у друзів книжку; ще за рік-два він чи вона вперше опиниться тут — і зачудовано слухатиме тих, кого раніше знав чи знала тільки зі сторінок книжок. Цей хтось уперше побачить того, кого полюбив за письмо. Іще згодом — дебютує, скажімо, на Молодій республіці поетів.. Уперше читатиме перед великою аудиторією. Видасть першу власну книжку або переклад… А ще за якийсь час на його чи її презентації сходитиметься безліч людей.. У цьому найбільший чар — що весь цей механізм, запущений чверть століття тому, працює без збою. Усе крутиться, мов колесо, і незмінно повторюється. Ми знаємо, що Форум видавців буде, — так, як знаємо, що будуть зима, весна, літо й осінь. Це додає стабільності й певності. Нам природно жити, коли є події, які впорядковують наш життєвий ритм. Однією з них є Форум видавців. І — добре воно.

×