Далі буде…

Мирослав Маринович

публіцист й інакодумець: все щось вигадує

Починати свою працю Форуму книговидавців доводилося з мінуса. Адже у світлому комуністичному майбутньому українській книзі було призначено поволі виходити з ужитку. Ну, може, десь і стояв би для паради томик ідеологічно вихолощеного Тараса чи вічно сміявся би Борислав пролетарського письменника Івана Франка. А ще в більшості шкіл України учнів і далі смішили б отим нефортунним «трактор в полі дир-дир-дир / ми за мир, ми за мир» занапащеного Павла Тичини. Але головним каналом циркулювання інформації мала бути російська книга, російське слово. Крапка.

Львівський Форум книговидавців поставив замість неї трикрапку. І приписав: «Далі буде…» За що уклінна йому дяка.

Тоді й почалася боротьба за впливовість і затребуваність українських видань. Випускаючи свою книгу українською, не один автор подумки прощався із «загальносоюзними» накладами і системою збуту «від Львова до Владивостока». Тим паче ті, які увірували, що вони «моголи, моголи» або ж «славних прадідів великих правнуки погані», спершу навіть в Україні звично ходили в російськомовні книгарні й соромилися своїх селянських постолів.

Тут потрібна була енергія, яка здатна трощити оці звички упокорення. І вона прийшла з Олександрою Коваль. Якби треба було знайти найвиразніше слово, яке передало б увесь фатум її діяльності, це було б дієслово «пробивати». І вона успішно пробивала — бюрократичні перепони, інерційну байдужість, глибинні упередження. Не один з-поміж чиновників захвилювався б, якби пані Олександра сіла за книгу спогадів…

Київ спершу залюбки приїжджав до Львова, і щораз тісніше ставало в дні Форуму в переповненому Палаці мистецтв. Аж урешті від львівського вулика відділився київський рій і осів у Мистецькому Арсеналі — по-столичному впливовий і «геть-не-подібний-на-львівський». Але щороку надходить середина вересня — і людські календарі й далі рясніють нотатками про численні події львівського Форуму. Свято книги триває.

А перед Олександрою Коваль та її енергійною командою постають нові виклики, які вміщують дієслово «пробивати» в нові цивілізаційні контексти. Цього разу загроза нависла не над українською книгою, а над книгою взагалі. Нові покоління дедалі більше втрачають пам’ять про ту стійку душевну розкіш, коли трепетно розгортаєш живу книгу, яка ще пахне друкарською фарбою. Інтернет-сторінки, соціальні мережі, а там іще електронні книги, Амазон Кіндл абощо, разюче змінюють наш побут. До цього додайте інформаційну перенасиченість нашого життя, яка обертається фрустрацією людини, її прагненням оберегти себе від будь-якої інформації. Фахівці напевне поповнять цей перелік іще якимись проблемами — і все це будуть виклики, від яких не відмахнешся. Їх треба врахувати.

Ні, витвір Гутенберга не занепаде, як не занепаде вже українська книга. І хоч над ними нашаровуватимуться «річні кільця» нових культурних винаходів, ті давні носії культури залишаться важливою частиною нашого життя. Проте, як і колись, вони вимагатимуть енергійних і самовідданих людей — вимагатимуть пасіонаріїв, — яким під силу буде подолати незмінний «опір матеріалу». Нам потрібна буде енергія Олександри Коваль та її послідовників чи послідовниць. Нам потрібні будуть любов до книги і пам’ять про те, що «з Богом було Слово, і Слово було — Бог».

Так минатимуть роки, але не минатиме наша вдячність львівському Форуму книговидавців і його жертовному керівництву. Доземний уклін вам, Ювіляри!

×