Ефект присутності

Григорій Семенчук

поет музикант, кавалер ордену “За мужність на Форумі”, учасник битви за Палац мистецтв

Пам’ятаєте, як у ранніх двотисячних на телебаченні рекламували перші музичні центри і телевізори з революційним ефектом dolby surround? Диктор магічним голосом промовляв: «Відчуй ефект присутності». Саме це так потрібно людям — бути співприсутніми, а отже, взагалі бути тут і зараз.

Форум завжди давав ефект присутності. Навіть у той час, коли самої «присутності» не існувало. Крізь призму Форуму завжди дивилися на український книжковий ринок, українську культуру, та й, зрештою, на інтелектуальне обличчя держави, хоч як пафосно це звучить. Саме тоді, коли цього бракувало українським видавцям і людям культури, виник Форум і заповнив цю всеохопну порожнечу, нестачу платформи для молодої української книги: адже головним завданням було не створити для неї гетто, а навпаки — випустити цей дух, мов джина з лампи, щоб наповнив собою все місто Львів і всю Україну.

Форум не міг до сьогодні залишитися таким, яким він був 1994-го. Він мав рости й змінюватися, відповідаючи на потреби та виклики часу. Вигулькнув книжковий «ринок», що міцнів із кожним роком. З Форуму починали брати приклад. Успішний досвід львівського книжкового свята був добрим поштовхом для багатьох регіонів, які, слідуючи за львівською зіркою, хотіли й у себе мати такий захід. Це завжди вселяло віру і надію, що в кожній частині нашої великої держави був запит на таку подію, хоча не завжди були можливості провести щось таке ж гігантичне. Однак саме таким, як ми його знаємо, Форум міг статися тільки у Львові.

У цьому тисячовагонному потязі ми можемо за кілька днів об’їздити цілий світ. Та чи уявляє людина, яка входить у Палац мистецтв, увесь масив праці й відповідальності, покладений на плечі організаторів? Чи думає про той мізерний ресурс, яким оперує Форум? Коли порівняти ККД і затрати, будь-який європейський колега запитає: як це можливо? Виявляється — можливо. І так, це genius loci, бо Львів — саме те місто, де, якби Форуму не існувало, його слід було б вигадати. Форум — як водій(ка) трамваю, що бере відповідальність за ваші душі, знаючи: може, з трамваєм не все гаразд (а якщо все добре з трамваєм, то, ймовірно, погано з колією), але вам потрібно кудись їхати й поспішати. І вас везуть. Бо більше немає кому. Форум уособлює всіх нас, він є колективним несвідомим нашої дійсності, де ми з вами так чи інакше присутні. І нам усім треба їхати. Ой, перепрошую — читати і думати. Хоча перше не зовсім можливе без другого й третього.

«Знаєш, Форум — це таке собі збіговисько паразитів, які атакують напівживе тіло української літератури і шукають щастя», — доволі химерне і, можливо, навіть образливе порівняння, яким зі мною поділився один відомий поет і видавець року десь так 2013-го. Довго міркуючи про це, я дійшов досить парадоксальної думки: а може, оці паразити — саме той елемент, що не дає тілу померти спокійною смертю?

Хай чим є Форум — міфом, книгою, людьми… (потрібне додати)… платформою, ярмарком, фестивалем чи навіть зборищем «паразитів», — можна впевнено сказати: складно уявити Львів і українське книговидання без Форуму видавців. Без того свята, де завжди відчутний «ефект присутності» омріяної української культури. З великої літери К.

×