Форум forever

Олександр Ірванець

Підскарбій “Бу-Ба-Бу”

Подумки намагаюся порахувати: на скількох Форумах я не був? На двох чи трьох. Не більше. А всі, на яких був, злилися в пам’яті в одне безупинне свято — зустрічі з друзями-письменниками й друзями-читачами, знайомства, розмови, безкінечні посиденьки в безкінечних львівських кнайпах, пізній відхід до сну, а зранку знову: зустрічі, презентації, автографи комусь, автографи від когось, зустрічі, розмови, посиденьки — аж до від’їзду зі Львова. Та й вереснева погода у Львові — неначе створена для зустрічей, прогулянок, спілкування. Хоча хтось із друзів і розповідав про котрийсь Форум, наскрізь пронизаний негодою, — вочевидь, один із тих двох-трьох, які я пропустив. Тож свіжі й погожі львівські ранки, коли можна вийти суто «на каву», — теж одна з переваг Форуму, його невід’ємних рис.

Із подій же, які запам’яталися, виділити неможливо жодну — усі своєрідні й усі неповторні. Від коротких півгодинних презентацій (бо так щільно складена програма) і до Ночі поезії, коли вірші звучать безперервним потоком — суцільний марафон, аж доки останньому зі слухачів очі почнуть злипатися, хоча зазвичай таке стається аж над ранок.

Ну а з особистого спілкування чомусь пригадується розмова з Іваном Малковичем, на Форумі не минулорічному, проте на одному з недавніх. Ми стояли на ґанку Палацу мистецтв і про щось розмовляли, через кожне речення вітаючись із друзями й знайомими, які невпинно сунули в пащу вхідних дверей, щоб розчинитися в розбуялому й безмежному царстві книжок. Я палив цигарку, і Малкович, хоча він не палить, узяв і собі одну — просто щоб підтримати компанію. Окидаючи поглядом юрбу, я запитав у Івана: «Скільки це вже ми о цій порі зустрічаємося на Форумі? Років зо двадцять?»

Іван ствердно кивнув. Як видавець він уже напевно не пропустив жодного Форуму. Тоді я спробував розширити своє питання, скеровуючи його в майбутнє: «А як гадаєш, Іване, через двадцять років, якщо вистачить снаги й здоров’я, ми зможемо тут зустрітися?»

Іван на мить замислився, а потім відповів: «Та тоді вже, може, і книжок не буде. Залишаться самі електронні ґаджети різних ґатунків».

Я теж зробив паузу, щоб переварити цю думку. Щось мені в ній не подобалося, щось не пасувало. І я збагнув, що саме.

«Книжка не повинна зникнути, — сказав я. — Хоча б із тієї простої причини, що на тих дисплеях-моніторах просто неможливо, нема як узяти підпис, поставити автограф. Тому книжка існуватиме. Як паперовий артефакт, як об’єкт, як плід роботи письменника і художника, дизайнера і верстальника, ну й не забуваймо редактора, коректора і всіх причетних до її створення».

Іван погодився. Адже він теж цінує книжку як витвір мистецтва. Кому, як не Малковичу, знати ціну справді добрій книжці!

Тому — на мою думку — й надалі існуватиме книжка, а разом із нею існуватиме Львівський форум видавців. За що величезна подяка всім, хто організовує це чудове свято.

×