Форум: хроніка зустрічей і прощань

Василь Махно

письменник, тернопільський нью-йоркер, чортківський криворіжець, паперовий міст поміж Україною і Америкою

2004

Після чотирирічного перебування у Нью-Йорку я прилітаю в Україну. Видавництво «Критика» видало «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше». Презентацію призначено в «Дзизі». Ведучі — Андрій Мокроусов і Юрій Андрухович. Публіки вдосталь. Говоримо про Нью-Йорк, читаю вірші. У мене відчуття, ніби поки що Нью-Йорк — не зовсім стравна пожива для багатьох слухачів. Вони міфологізують місто у свій спосіб, найчастіше за Федеріко Ґарсією Лоркою. Про Ферлінґетті майже не чули. Питання ставлять смішні. Більшість дивується, що українська мова ввійшла у нью-йоркський простір, поетизуючи його. На Форумі я лиш один день, повертаюся в Тернопіль, бо наступного дня — потяг до Будапешта, а звідти — у Любляну на фестиваль «Віленіца». Майже опівночі зустрічаю на порожній площі художника Василя Бажая, який переконує нас із Григорієм Бурбезою піти на пиво з бастурмою.

У Тернопіль приїжджаємо на світанку.

2009

На фотографії Борис Херсонський, Альгерд Бахаревич, Юрій Кучерявий і Борис Щавурський біля «Дзиґи». З Борисом Херсонським домовляємося піти на обід у «Криївку». Альгерда бачу вперше. Здається, тоді він ще жив у Німеччині.

Майже всі учасники фестивалю мешкали в готелі на Науковій. У ліфті зустрічаюся із Сергієм Жаданом. Запрошує на футбольний матч і концерт. Бачу Василя Голобородька і Михайла Григоріва. У фойє самотньо курить Андрєй Бітов з підпухлими мішками під очима. Богдана Матіяш у чорній залі театру «Воскресіння» чекає на нас зі Світланою Поваляєвою. Світлана не з’являється. Мені доводиться півтори години читати самому.

Ідемо з Небораком у «Синю пляшку». Зустрічаємо Ульяненка.

Розмовляємо. У мене дзвонить телефон. Відповідаю. Голос брата: «Помер Федьо». Неборак питає, що там? Кажу: все, пофестивалив. Зранку повертаюся в Тернопіль.

2011

У «Критиці» виходить одночасно дві книжки: «Зимові листи» і «Котилася торба».

Після читання в «Штуці» домовляюся з Григорієм Грабовичем і Андрієм Мокроусовим піти на вечерю. Іван Лучук і Петро Мідянка йдуть із нами. Біля якоїсь крамниці Лучуків син запрагнув обіцяного Іваном шоколаду. Я хочу зробити малому подарунок. Заходимо в крамницю. Грабович і Мокроусов чекають зовні. Поки ввійшли, поки продавчиня знайшла ключі, поки ключами повідчиняла засклені стелажі, поки шукала решту — минуло з півгодини. Ми вийшли на вулицю. Лучук із сином пішли в один бік, Мідянка — в інший. А я вибирав очима серед перехожих Грабовича з Мокроусовим, однак вони розчинились у львівських сутінках.

2012

Дощ. Юрко Кох забирає нас із дружиною до себе в майстерню. Ми заходимо за палац Потоцьких, у тупикову, здається, вуличку, же живе Юрко. Будинок двоповерховий, мабуть, австрійський. Поки Юрко заварює каву — ми всі троє промокли до рубця, — є нагода роздивитися картини. Перша, яка потрапляє мені на очі: у дивовижному автомобілі зібрано різноманітних Шевченків — молодого, періоду «Трьох літ», у формі солдата царської армії, петербурзького періоду. Інша картина в золотій рамі — портрет «Зірки та Квітки»: малі дівчатка на тлі Львова, одна тримає а руках зірку, друга — квітку. Потім піднімаємося на горище. Господар розповідає про свої плани з упорядкування цього простору. Всюди мішки з цементом, драбини, вуличні вказівники, дошки, портрети, старі меблі.

2016

Цього разу прем’єра фільму про Нью-йоркську групу «Акваріум в морі» прикликала у Львів Богдана Бойчука та Юрія Тарнавського. Богдан Рубчак прилетіти не зміг, натомість прибула його дружина Мар’яна. Мені випало вести вечір Нью-йоркської групи, де читали Тарнавський, Бойчук та Ігор Калинець. Калинець читав вірші Віри Вовк і Романа Бабовала. Потім у кінотеатрі на Коперника відбулася прем’єра фільму. Глядачі хвилин зо десять аплодували стоячи. Автор фільму Олександр Фразе-Фразенко елеґантно показав історію поетів, наповнивши її віршами, запахом нью-йоркського бензину та цвітом маґнолій.

У невеличкому фойє «Рейкарцу» я обнявся з Бойчуком. То була наша остання зустріч.

З відходом Бойчука історія почала забирати й привласнювати собі все, що належало Нью-йоркській групі.

Останнього дня у Львові задощило.

Я написав вірш «На Вірменській» і спакував валізи.

×