Форум виданих письменників

Андрій Кокотюха

літератор, кінодраматург, лідер продажів, прокату та перегляду

Ще вісімнадцять років тому я скептично ставився до Форуму видавців.

Підстава дуже проста: найбільша книжкова подія України на той час уперто не хотіла ставати подією видавничою. Тому «зірками» Форуму були — гаразд, вважалися такими! — українські автори, яких не видавали з різних причин. Тут слід згадати, що в означені часи кожна художня книжка ставала подією локального масштабу й зовсім не мала сакрального значення для українського культурного довкілля. Ідеться про, так би мовити, офіційні, правильні видання — коли тебе, автора, видає видавець, уклавши таку-сяку угоду й навіть заплативши гонорар. Невеличкий, та все одно ці купони, а потім гривні, підтверджували статус Офіційного Письменника, якому вдалося на той час нереальне: продати рукопис.

Сьогодні, коли Форум успішно існує чверть століття, його активні учасники забули про самвидав. Хай на титульних сторінках тих книжечок — ну не можна ті «метелики» назвати повноцінними книгами! — стояла назва якого-небудь видавництва. Усе одно то були не нинішні ошатні видання, а типовий самодрук, ще й виданий частково авторським коштом. Або ще крутіше — за гроші, наколядовані серед гурту благодійників із депутатського корпусу й української діаспори.

Ось такого на Форумі не бракувало — і серед такого не дуже комфортно чулося.

Натомість автори таких книжечок, переважно поетичних, царювали й панували на полях Форуму, наввипередки змагаючись у кількості творчих вечорів і читань, своїх і чужих, у яких брали участь. Ще — у кількості випитого. Судячи з чутого, то були сумні письменницькі посиденьки. Творчі люди збиралися довкола столів і тужили: Форум є — видавців немає. Однак і тішилися: письменники — єдина його цінність.

Я почав їздити на Форум, щойно ситуація змінилася. А саме: почали, мов гриби після дощу, з’являтися видавці, які докорінно змінили практику роботи з авторами. Уже не письменники бігали за ними, а видавці шукали письменників, чиї книжки можна й треба видавати з користю для себе. Так Форум видавців набув статусу, від початку задекларованого в його назві: замовляє книжку той, хто вміє її продати. Без представлення на Форумі книжка, вважай, не відбулася. І письменники почали вчитися того, чого доти не вміли.

Працювати з читачем.

Пригадую колегу Степана Процюка: він буквально кидався проти течії, врізався в людський потік, біг навперейми, тримаючи в руці томик зі своїм прізвищем на обкладинці й закликаючи: «Книжка! Купіть!» Нині він, як більшість українських літераторів, має можливість зручно вмоститися на стенді й чекати, коли вдячний читач, він же покупець, сам його знайде. Часи самореклами на Форумі, не завжди вдячної, минули. Тепер письменники перестали воювати за читача — про цільову аудиторію дбає видавець. Кожен знайшов своє місце, свою нішу, і зараз негласний девіз кожного автора, який раз на рік вибирається до Львова на Форум: «Мій читач від мене не піде».

Лишилися за бортом ті, кого не видають. І таких авторів можна впізнати на Форумі. Вони тиняються по території, наполегливо й часто без жодного успіху шукаючи того, хто видасть їхні безсмертні, на їхню ж думку, твори. Тим часом решту — і видавців, і авторів — Форум привчив до іншого формату.

Передусім — шукати читача.

І знаходити, зауважмо.

×