Назва таки тягне за собою наповнення

Євгенія Нестерович

критикиня, редакторка, pr-менеджерка культурних проектів, працювала на Форумі видавців, але вчасно врятувалася

Форум вагомий, неохопний, хаотичний, наповнений і надмірний, а водночас поважний і непроминальний, його висновки не маєш права зневажити, його голос завжди чутний, хоч який гамір стоїть навколо. Форум як місце — площа, агора, майданчик для виступу й презентації; і як сутність — збори, обговорення, пошук консенсусу, взаємодія, невтишима розмова з метою вплинути, змінити, задати курс. Таким він був ще до нас (почуваюся піщинкою порівняно з організаціями, які діють майже стільки ж, скільки я живу) і таким буде далі (бо насправді такі давні організації в суті своїй незмінні, хоч як змінюється їхня зовнішня атрибутика).

Не знаю, коли саме (але напевне доволі давно) Форум назагал утратив свій додаток про «видавців» і був остаточно поглинутий вічною непримиренною боротьбою між читачами й авторами. Бо ж там не йдеться ані про презентацію видавничих новинок, ані про пошук і налагодження нових контактів. Агору захопили найбільш непунктуальні й неврівноважені, часом цілком безвідповідальні, але страшенно пристрасні та (що найважливіше!) невгамовні — письменники і читачі. Альтер его одні одних, інь і ян, вони зійшлися в ритуальному герці на Форумі, і ніщо — навіть закінчення відведеного часу чи наступні промовці — не здатне їх зупинити й випровадити. Запальні дискусії, нескінченні автограф- і фотосесії, натовпи, що блокують виходи і входи (у тому числі пожежні й чорні), розкуплені навіть за подвійною ціною книжки — що ж це, як не правдивий шал, запаморочення, водоверть емоцій?

Коли добираєш тексти для будь-якої «-логії», претендуєш на певну логіку укладання. Навряд чи стосовно Форуму її можливо остаточно і з певністю відшукати. Бо виступи на Форумах — переважно усні, а отже, підхоплений риторикою оповідач рано чи пізно захоплюється пафосом трибуни, і слово його в’ється і в’яжеться вже не за законами публічного виступу, а лиш за канвою зізнання в любові до себе самого й тих, хто з ним згоден.

І все одно: Форум як спосіб пошуку спільного, як інструмент комунікації, як точка визначення пріоритетів для подальшого руху всіх учасників і далі лишається актуальним — людство так і не вигадало нічого кращого за демократію. Двадцять п’ять років для такої традиції — це зовсім небагато, аби вимагати фантастичних здобутків чи тектонічних змін; а втім, і такі знайдуться в історії цього феномену (інакше й не назвеш). З усіма тисячами своїх облич, у вічному читацько-авторському герці, нелінійний і неоднозначний, Форум дивиться в майбутнє і, несучи за собою своє багатюще минуле, робить іще один — сміливий і впертий — крок.

×