Обличчя міста

Микола Княжицький

народний депутат України, журналіст, таємний шанувальник Олександи Коваль

Є міста, які нерозривно пов’язані з непересічними заходами. Канни і Карлові Вари — це, безумовно, славетні кінофестивалі, Сан-Ремо — музичний фестиваль, Авіньйон — театральний. Звісно, великі міста відомі не лише цими подіями, та й відбувається там безліч усього різноманітного, але є люди й заходи, які справді стають обличчями міст. Обличчя Львова для мене — це усміхнена Олександра Коваль з іронічним і втомленим поглядом крізь окуляри та Львівський книжковий форум.

Зустріч із книжкою, з авторами, інтелектуальні дискусії — справді органічний для Львова контекст. Я намагаюся не пропускати жодного Форуму. По-перше, я люблю книжки, їхній запах, шурхіт паперу в руках, заклики видавців і нахваляння продукції на ятках. Мені подобається раптом зустріти персонажа з моєї юності Лемка (Іллю Семенова), який підписує книжки про своє бачення Львова. Пам’ятаю Лемка, який невтомно продавав квитки на концерти зі свого автомобіля біля «Спорттоварів» на проспекті Леніна (тепер усе це, слава Богу, називається інакше), його гру в «Супер Вуйках» і республіку в Святому саду. Про все це можна писати окремі розповіді, але залишу тут інтригу, закликаючи читати Лемкові книжки. А ось Марія Матіос, яка роздає автографи, задовольняючи апетити великої черги шанувальників, Дмитро Павличко, який ділиться спогадами. Я завжди шукаю чернівецькі видавництва із сучасною європейською літературою, тисну руку Івану Малковичу, оглядаю стенд видавництва Красовицького — один із найбільших — і з’ясовую, що всі книжки «Духу і Літери» вже встиг купити.

На книжковому форумі я традиційно записую багато інтерв’ю для своїх програм. Переглядаю список співрозмовників і розумію, що багатьох, на жаль, більше не зустріну. Двічі спілкувався з Арсенієм Рогінським, визначним істориком і правозахисником, головою правління російського товариства «Меморіал». Записав велику розмову з Романом Іваничуком. Давно мріяв про це інтерв’ю, бо я вихований на «Черленому вині» й «Манускрипті з вулиці Руської», — і от устиг поговорити з паном Романом. Цих людей уже немає з нами.

Справжнім відкриттям для мене і, сподіваюся, згодом для глядацтва стала Галина Пагутяк, блискуча українська письменниця, дуже глибока й цікава співрозмовниця. Фантастичний поет Ігор Калинець і молодий письменник Андрій Любка теж були моїми гостями на Львівському книжковому форумі. Калинець не любить, коли його називають дисидентом, він вважає себе націоналістом, як і багато тих, хто в радянські часи потрапив за ґрати. Однак для мене він — один із небагатьох великих українських поетів і дослідник творчості геніального Антонича, про якого ми теж розмовляли. А Любка — молодий український інтелектуал, наш місточок до розуміння великої батьківщини, до якої ми належимо, — Центрально-Східної Європи.

Томас Венцлова — теж людина цього простору, але зовсім іншого покоління. З Венцловою ми говорили про Бродського. Друг видатного поета довго переконував його ніколи не читати вголос антиукраїнського вірша, що його сам Йосип згодом назвав емоційною помилкою. Але один запис усе-таки зберігся, тепер російська пропаганда використовує його проти українців. Із цією пропагандою системно бореться Девід Саттер. У Львові ми презентували одну з його книжок, потім пішли на площу Ринок і пили прекрасне вино в товаристві Богдана Нагайла. А Богдан ділився мрією написати книжку про непересічну українку, яка стала дружиною польського генерала Андерса.

Тут ставлю крапку. Не хочу розкривати творчі задуми, але хочу подякувати організаторам Форуму за книжки, гостей і творення символу мого рідного міста.

×