Організатори заперечують

Віктор Морозов

музикант і перекладач, львівський батяр № 001

Пригадую кумедний випадок, що стався на Форумі видавців 2004 року, коли одним із почесних гостей був Пауло Коельо. Урочисте відкриття Форуму відбувалось у Львівській опері, Коельо посадили в залі поруч з Іваном Малковичем. Проте за деякий час гаряча бразильська натура гостя запрагла пригод і авантюр. Він явно не був палким шанувальником офіціозних заходів, швидко занудився й тихенько спитав у Малковича, чи той може знайти цікавішу забаву. Малкович набрав мій номер (у мене тоді був концерт неподалік), і я порадив їм махнути в брюховицьку «Колибу», пообіцявши згодом долучитися. Вони нишком чкурнули з Опери. А коли організатори Форуму врочисто проголосили: «Запрошуємо на сцену дорогого гостя Пауло Коельо!» — на сцену ніхто не вийшов, бо Коельо в той час виціловував чергову молодичку, яка поклала йому під ноги хустинку.

Річ у тому, що в «Колибі» саме святкували чиїсь уродини, відомого письменника там упізнали, з чого він дуже тішився, і запросили до «танцю з хустинкою». Пауло був у захваті, надто коли в «танці» випадало цілуватися з молодими дівчатами. Потім він підійшов до мікрофона й заспівав приємним баритоном бразильську босанову, а я почав акомпанувати на гітарі. Усі визнали: у нас добрий дует, треба вирушати на спільні гастролі.

Коельо був надзвичайно задоволений вечором. Пізніше зізнався, що в такому безпосередньому спілкуванні з простими людьми найкраще пізнав і полюбив справжню Україну, відчув її душу.

Для повноти враження письменнику бракувало хіба що парочки солоних українських слівець. Я не залишив колегу в біді. Подумав, що португальською «крива» звучить як «curva», ну а «мама» всіма мовами світу буде «мама», от і навчив його цього, так би мовити, крилатого вислову. Потім Коельо скрізь зі смаком повторював: «О, курва мама, курва мама», — припускаючи, мабуть, що йдеться про якусь криву маму, а не про те, що ви могли подумати…

Р.S. Спростування: організатори Форуму заперечують, що Пауло Коельо чкурнув з урочистого відкриття у Львівській опері, — насправді він чкурнув з урочистого бенкету. Цілком імовірно, що так воно й було в реальному часовому вимірі, але мушу сказати на своє виправдання, що в цьому спогаді йдеться про часовий вимір міфічний (зрештою, мене самого не було ні в Опері, ні на бенкеті, тож тут я тільки переповів те, що мені розказав сам Коельо, а він, як нам добре відомо, завжди любив містифікації). Та й хіба може суха і прісна реальність зрівнятися із солодким п’янким міфом! 🙂

×