Польська письменниця, українська письменниця

Жанна Слоньовська

пише та розповідає про Львів, польською і ще трьома з половиною мовами

Найяскравішим для мене був Форум видавців 2015-го.

Передісторія така. Я, львів’янка, 2003 року емігрувала в Польщу, а згодом написала роман «Дім з вітражем», дія якого відбувається у Львові. Написала польською, видала в польському видавництві, а отже, як мені здавалося, автоматично стала польською письменницею. У 2015-му твір переклали українською, а мене запросили на Форум його презентувати. Але ще перед поїздкою в мене були дивні відчуття: коли читала добре зроблений переклад (Андрія Поритка і Маріанни Кіяновської), ставало трохи моторошно. Чому? — питала я себе, але зрозуміла це лише згодом.

Письменницею мене зробили, зокрема, еміграція і питання, які вона пробуджує в людині. Я писала, звертаючись до польської аудиторії, яку знала і якій хотіла показати такий Львів, про який їй відомо мало або нічого. А коли побачила український переклад, мені здалося: українською слід було б написати зовсім інший роман! Одні історії замовчати, інші розповісти — придумати! Те, що я описала, для львів’ян буде занадто знайомим, звичайним. Тому було моторошно й ніяково: як вони сприйматимуть текст і мене? Та й взагалі, яке це відчуття і статус — повернутися в рідне місто іноземною письменницею?

Однак прийом перевершив усі мої очікування! Послухати мене прийшло багато знайомих і незнайомих, під час автограф-сесії вишикувалася черга, на інтерв’ю ставили глибокі питання — особливо зворушила молода журналістка, яка сказала, що в моїх героїнях бачить своїх маму й бабцю. Урешті таке зізнання пролунало не лише від неї, і від цього мені тепло на серці. Одна літня пані у вишиванці запропонувала бути моїм секретарем (щоправда, у мене досі немає секретаріату!).

Але справжнє чудо було в іншому. Я спілкувалася з читачами й підписувала книжки, аж у певний момент мене осяяло: дехто вважає, що український переклад «Дому з вітражем» — це оригінал! Так, книжка про Львів, написана львів’янкою, про Львів польський, радянський, український, — українською, логічно ж! Для мене це було одкровенням, інтуїтивно я вирішила не переконувати в протилежному, не наголошувати на іншомовності оригіналу. Я подумала: мені це пасує, мене як письменницю це підносить. Я, людина пограниччя культур, яка завжди виступає за інклюзивний, не ексклюзивний підхід, «беру це». Winner takes it all!

Отже, презентація «Дому» у Львові стала визначальною. Згодом, у різних країнах і містах, відразу зазначала: я — польська й українська письменниця, розумійте як хочете. І слухачі розуміли — усі по-різному, хоча виступи майже завжди треба було доповнювати невеликим викладом з історії України та Львова.

Пізніше книжку переклали п’ятьма мовами, я мандрувала з презентаціями по багатьох європейських країнах, проте Форум-2015 дав мені щось неповторне, заграв на всіх струнах душі, змінив мою «письменницьку ідентичність».

Це якщо про серйозне. Але, як відомо, Форум — це завжди імпреза. Приватно потім відбулася ще й одна з найбільш крейзі вечірок у моєму житті. Спочатку «одна пляшка вина і десять склянок» із друзями в «Куполі», де ми голосно читали вірші й звідки нас швидесенько витурили, потім художня майстерня, де зависли люди з України та Польщі й один прекрасний чорношкірий американський поет, якого до Форуму-2015 теж переклали українською: там він оголосив себе королем Кієваном Першим і зізнався, що знає, як повернути Україні Крим. Сподіваюся, скоро він це зробить нарешті!

×