Слон зі заплющеними очима

Андрій Бондар – 
письменник, перекладач, вирощую помідори-черрі на балконі, проте без особливих успіхів

Патетичних слів про Форум видавців можна нагородити на кілька томів — і кожне слово буде правдою. Та коли зібрати всі слова про Форум і уявити їх певною смисловою єдністю, то, переконаний, ми опинимося перед давньою проблемою, що описується хрестоматійним прикладом зі сфери психології. Певна річ, я маю на увазі образ слона, який по-різному з різних сторін сприймається різними людьми із заплющеними очима. І я точно знаю, що Форум як певна концептуальна єдність існує лише в теорії. Бо на практиці Форум ніколи не буде однаковим для президента Форуму, видавця, читача, письменника, тусовщика, збирача автографів, комунальника, ресторатора чи випадкового туриста.

На Форумі кількадесят різних кухонь, туди їздять за різними досвідами люди з різними сподіваннями і віросповіданнями, вже третє десятиліття поспіль доводячи, що це — щось значно більше й вище за ординарний книжковий ринок, де за кілька днів видавець може продати рекордну кількість книжок, а читач може купити рекордну кількість книжок за нижчими, ніж у книгарнях, цінами. Десь між видавцями й читачами розмістилися письменники, що якраз, за великим рахунком, і не дозволяють Форуму сповзти в суто ринкову рутину, забезпечуючи йому і чар, і флер, і нерв, і вогонь, і мідні труби.

Я колись спробував вивести ідеальну формулу Форуму, з якою би могла погодитися більшість фігурантів процесу: «Форум видавців — це місце, де зустрічаються письменники, видавці й читачі, що за інших обставин на одному кілометрі ніколи б одне з одним не сіли. Щось на кшталт водопою диких тварин, де сарна п’є разом із левом, пес із котом, віл із волом, око з оком, зуб із зубом». Тобто, якщо максимально узагальнити, Форум — це простір якщо не миру, то примирення, де серед притлумлених амбіцій сотень людей усі займаються старанним виконанням своєї програми. А значить, Форум — це ніщо інше, як прояв живого життя. І навпаки теж: у житті — як на Форумі. З тією відмінністю, що Форум – це концентроване життя, а життя – це вічна туга за Форумом, його щемке очікування і солодке мріяння.

Хтось на Форумі зустрів кохання свого життя, комусь пощастило виграти гран-прі, хтось читав вірші о четвертій ранку, комусь вдалося відвідати тисячу презентацій за чотири дні… А я на Форумі зламав ногу, точніше, порвав колінну зв’язку. То був 2011 рік. У середу вранці я мав засідати в книжковому журі, для чого пожертвував київським концертом улюбленого Браяна Феррі, а в четвер у нас була презентація футбольної антології, точніше, футбольний матч, де я порвав колінну зв’язку. Мене відвезли швидкою до лікарні, загіпсували ліву ногу, я купив милиці й надвечір повернувся до готелю «Ірена». Попереду були три дні Форуму і криза середнього віку. Про друге я тільки здогадувався, а перше треба було виконувати – я був учасником і модератором. Я мусив відбути все до кінця.

У п’ятницю пополудні я приїхав на таксі до «Віденської кав’ярні». Підійшов Сашко Бойченко і сказав, що за два столики від мене сидить Адам Міхнік і я маю унікальний шанс познайомитись. Але я не міг встати. До мене підходили інші люди й розмовляли як зі здоровим, навіть не уявляючи, наскільки я хворий. О 16:00 я мав модерувати творчу зустріч із поетом Яцеком Подсядлом у театрі «Воскресіння». Я вийшов туди о 15:10… Я не вмів ходити на милицях. То був найдовший і найважчий шлях у моєму житті. Сорок п’ять хвилин замість п’яти. І якби мене запитали тоді про філософію Форуму, я б точно мав що відповісти.

 

×