fbpx

Відлік… Тільки майбутнє… Готовий

Оксана Хмельовська

координаторка фестивалю Книжковий Арсенал, але найбільше яскравих історій трапилося знаменного літа, коли працювала на Форумі видавців

Якщо копати глибше на тему книжково-виставкового руху України, то в історичних джерелах збереглися відомості про «мандрівні», «пересувні» експозиції видань. У 1910–1920-х роках по українських селах вже були книжкові базари й пересувні книжкові ярмарки. Часто «стендами» слугували підводи, запряжені кіньми, кузови вантажівок, мото- і велофургони, візки й переносні столики.

Масово книжкові ярмарки почали проводити вже після війни: їх організовували в школах і бібліотеках, у колгоспах і заготівельних пунктах, на фабриках і хімзаводах. В оптимістичному звіті Укркниготоргу за 1951 рік ідеться про понад 250 шкільних книжкових ярмарків, які відбулися в УРСР. Ярмарки проводили не лише у великих містах: в архівах знаходимо згадки про Дрогобич, Горлівку чи Богуслав. Коли в пресі тих років натрапляєш на фотографії усміхнених шахтарів із книжками чи юних доярок, які з ентузіазмом оточили книгопродавця, можеш навіть на хвилинку замилуватися ідилією. Якщо, звісно, випадково не вчитатися в самі замітки. У документах сила-силенна згадок про книжкові ярмарки, приурочені до 40-річчя Комуністичної партії України, річниці Владіміра Лєніна, заснування комсомолу, 50-річчя піонерського руху, 70-річчя Великого Жовтня, ХVII з’їзду ВЛКСМ, 50-річчя з дня присвоєння комсомолу імені Лєніна, 30-річчя перемоги радянського народу над фашизмом, багатого врожаю кукурудзи. Лицемірство найбільш читаючої країни гостро відчуваєш, коли з огидою переглядаєш назви книжок, представлених на тих виставках.

Але вся ця пропагандистська машина, підтримувана державною міфологією і коштами, загрузала в болоті власної карикатурності й неспроможності, надто порівняно з тогочасними закордонними виставками та їхнім наповненням.

Я не була на першому Форумі, але чітко уявляю собі купку шаленців, які, замість торгувати жувачками й турецькими светрами, видають книжки раніше заборонених і невідомих авторів. І таких же читачів — не зі штучними усмішками й збіркою «Леніну вінок слави», а живих і реальних, із реальними читацькими потребами.

Задовго до появи Казантипу, Шешор чи Артполя у Львові зароджується тусовка й особлива фестивальна атмосфера. Задовго до того, як ввійшло у вжиток слово «стартап», Олександра Коваль і однодумці запускають стартап, який за всіма правилами теперішньої бізнес-літератури мав би провалитися. Задовго до того, як держава звернула увагу на видавців, а медіа — на книжки й письменників, у Львові вирує свій lab обміну ідеями, з дискусіями й професійними хакатонами. Задовго до розмов про візії-місії-цінності цей стартап закладає напрямок українського видавничого поступу на десятиліття вперед.

Я не знаю, як це назвати — магією, ентузіазмом, пасіонарністю, синергією, залученістю. Але 1994 рік — це відлік зародження книжково-виставкового руху в Україні. Так, цей рух існував на території України раніше, але українським він не був. Тож після 25-річчя Форуму видавців у Львові — тільки майбутнє. І, я думаю, Форум до майбутнього готовий.

Р.S. Есей писано під «Vidlik» ONUKA.

×