Внутрішня антена

Катерина Ботанова

кураторка і культурна критикиня, донедавна мешкала в Україні та писала про літературу, but no more

Коли я востаннє була у Львові, зловила себе на тому, що, хай скільки приїжджаю сюди і хай із якої нагоди, моє внутрішнє око завжди бачить Львів форумний. Це якийсь дуже глибокий шар внутрішньої мапи: подібно я сприймаю своє рідне місто багато років по тому, як звідти поїхала. Приїжджаючи, я щоразу ніби й не бачу теперішньої реальності, хоч як настирливо вона про себе нагадує: я все одно ходжу повз «колишню школу» і «бабусин дім», «будинки друзів», дорогою «на репетицію» або через «площу, де ми сиділи вечорами». Інтимна географія перемагає географію фізичну, а заразом із нею — і реальність. Завдяки цьому я досі залишаю це місто собі, хоча нічого мого в ньому вже не залишилося.

Зі Львовом я зустрілася задовго до того, як для мене почався Форум, але моя інтимна географія спирається саме на нього. Саме Форум (точніше, сума всіх Форумів, на яких мені пощастило побувати, починаючи десь від кінця 1990-х, і яких значно менше, ніж мені хотілося б) «прошив» для мене місто так міцно й глибоко, що, здається, цього вже ніколи не позбутися. Подібно до міста мого дитинства, яке — уже тепер — складається не з конкретних подій, облич і дат, а радше з пам’яті про пам’ять, інтерналізованого емоційного ландшафту, мій Форум — це не так книжкові презентації, читання, дискусії, дебати в журі, давання й брання численних інтерв’ю, ночі поезії, дні повільного проштовхування в Палаці мистецтв, торби книжок, літри вина й пива, незліченні об’єми кави. (Нехай пробачать мені всі, хто щороку докладає нелюдських зусиль, аби ця програма відбулася.)

Мій Форум — це тонка й невидима грибниця (або, якщо хочете, ризома), що поєднує в різних вимірах, яких значно більше, ніж три, літературу як тексти і як події, людей на сцені, під сценою, на вулицях, у кав’ярнях, місто як фізичний і емоційний простір, бажання читати й писати до сп’яніння, мурашки на шкірі, прагнення, сльози, кохання, і знову читання, говоріння, промовляння зі сцени і за вином, випадкові й невипадкові зустрічі, які прокладають свої окремі, але такі схожі маршрути. Моє місто виростає з Форуму, живиться ним, підживлює його, залишає на його вулицях і будинках невидимі сліди, які можу зчитати лише я.

Мені здається, саме з Форуму проростає і моя внутрішня антена, налаштована на зв’язок мистецьких подій і фестивалів із міським простором. Останніми роками в моїх численних подорожах, на жаль, дуже мало Львова і Форуму видавців, натомість дуже багато інших фестивалів, розкиданих по цілому світу. Фестивалів — багато. Фестивалів, які пере(с)творюють міський ландшафт, хай навіть на кілька днів, — дуже мало. Ще менше — фестивалів, куди хочеться повертатися, щоб іще раз, хоча б трішки, прирости до грибниці й здивовано побачити в собі нові виміри і форми життя. Зрештою, саме з Форуму та його Львова проросла моя дитина. І, дуже хочеться вірити, її любов до читання.

×