• 14 Лютого, 2020

Любов – як незайнята радіочастота: підбірка віршів до Дня закоханих

Краще за поетів про любов можуть сказати лише їхні вірші. Підготували для вас поетичну підбірку від українських авторів до Дня закоханих.

Богдана Матіяш

 ті що люблять подивися які вони прості і красиві
делікатні як найперше ранкове світло
безтривожні як голуби
ті що люблять поглянь як багато вони віддають
і як легко усе що приходить приймають
подивися на їхні долоні повні скарбів
на їхню шкіру на їхні очі на усміх
радісний і щасливий на їхній спокій
погідний як літній вітер
ті що люблять вони як дельфіни
що вистрибують із води веселі й лагідні
розбризкуючи довкола сотні бризок
розливаючи довкола стільки світла

навчися в них дякувати за все що є і чого немає
навчися приходити довірливо й лагідно
і відходити просто
як світло увечері гасне як птах засинає
як вода що тече в землю вертається

Юр Іздрик

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

Маріанна Кіяновська

Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.
Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов.

Василь Стус

 Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Остап Сливинський

Любов – як незайнята радіочастота, на якій зрідка хто-небудь Затримується, 
аби почути дещо своє.
Серце здригається кілька разів
І прокидається до своєї нічної зміни, ніби баптист-п’ятидесятник,
В якого раптом ввімкнувся й почав передавати Ісус.
Зараз, коли заступають на варту ранкові духи, я вже неспроможний
Писати і неспроможний вернутися в сон, бачу лиш світло, яке
Також задихається від густого снігу, коли силкується нас покликати.
Дивлюся на Схід, де ведуть осла і спиняються на ніч довкола теплого
Попелища, згідливо марную своє сім’я, і вже ніколи, певно, не зазнаю
Омріяної терпкости ранкової любові.

«Якою любов’ю я можу тепер із Тобою поговорити?»

Не мине семи місяців, як Ти народиш дитя від Чужого,
Іншого Чоловіка, якого я ще не знаю з лиця.

Грицько Чубай

 Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку —
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.

Мирослав Лаюк

Серце і його назва
У мене було зайве ребро –
я віддав тобі його,
у мене було царство – я віддав тобі половину,
у мене було щось таке, що я віддав цілком,
у мене було Серце – але воно
ніколи мені не належало:
як хліб не належить маслу, як Троянда не належить руці,
як Втрата не належить словам. Серце, що у власності Форми,
стукає мені, стукає – як хтось, кого закрив у темній кімнаті, –
навмисно чи випадково.
Серце я називаю ключем, коли забуваю ключі,
і заводжу машину, скрутивши дротики замка запалювання.
Серце – так само поцілунок, грушевий льодяник.
Серце називаю поцілунком, коли крізь губи чути
стукання іншого Серця.
Серце – я витягаю з грудей і запихаю в кишеню,
коли неможливо витримати –
а воно замащує новісінькі сині джинси
і стукає мені, стукає.

Андрій Любка

по-мойому любов це пояс джехада
це самозречення самоспалення і самовбивство
це після горілки ковток лимонаду
циганка сліпа і барвиста
по-мойому любов це нічна чечня
потоки крові з срср
хлопці з уна-унсо подвиг оун-упа
цицькасті доярки з молочних ферм

по-мойому любов це руїни косова
страх на ймення афганістан
дорога в ірак смерть без наркозу
любов це голгота таїна ран

×