• 22 Жовтень, 2019

Дивні історії з письменницького життя: розповідає Ірина Тетера

Якби хтось зібрав історії письменників про те, як написання творів впливає на їхнє життя, то вийшла б ого-го яка книжка. І містичний розділ, мабуть, забрав би приз читацьких симпатій. Кілька історій розповіла письменниця Ірина Тетера.

Коли серед знайомих є астролог, і якось він каже, що письменництво – не твоя доля, то з великою вірою звертаєшся до всіх вищих сил, щоб допомогли не зійти зі шляху, оскільки без літератури не уявляєш себе. Тоді я твердо вирішила стати письменницею – і «Самотні вітри» – мій уже четвертий роман. Дивні перипетії були з кожним твором.
Найбільше – з романом «Київ – New York». Якщо історія життя героїні Аліси й нагадає комусь «Попелюшку», то тільки до п’ятнадцятої сторінки. Вже на шістдесят п’ять мій читач плаче – колись навіть виграла парі з бізнесменом-скептиком, який обіцяв посприяти фільмові за сюжетом цього роману, якщо той його зачепить. А далі, здається, парі зі мною без будь-яких попереджень укладала доля.

Дивна історія перша: кумедна

Починаючи писати роман «Самотні вітри», чітко уявляла характери  героїв. Особливо – чоловіків, бо історія хоч і вийшла жіноча, але оповідь – від імені чоловіка. У процесі роботи герої обростали м’язами, окреслювалися їхні риси й характери. І тут мені спадає на думку назвати одного з них Мироном. На цьому всі мої плани розсипалися: я ж хотіла показати героя-мачо, а він виходив аж надто правильним. Наче хтось перепрограмував моє відчуття тексту. Коли я загуглила ім’я «Мирон» і прочитала характеристику людей, які його мають, то була трохи приголомшена. Тому й дала йому два імені.

Дивна історія друга: сумна

«Ось видам свою першу книжку – і життя кардинально зміниться», – думала, як і кожен автор-початківець. Але на роман «Київ – New York» чекали труднощі ще до виходу в світ. Я відправила текст в одне з харківських видавництв. Мені його нарадив Віктор Андрієнко – я ж тоді геть нічого не тямила в книговиданні. Опублікувати роман видавництво погодилося дуже швидко, але вже наступного дня після цієї звістки людину, яка курувала мій проект, збив автомобіль. Я тяжко це переживала, відчувала якусь провину, ніби все це сталося не за сумним збігом обставин, а через мій роман.

Дивна історія третя: драматично-комічна

Першими читачами роману «Київ – New York» були ув’язнені. А все тому, що мій автомобіль із авторськими примірниками, що ось-ось передали з фабрики, вкрали. Все було дуже кіношно: я завезла дітей на теніс, і поки забирала ракетки на корті, зловмисники швидко зробили своє діло. Авто потім розшукали, але повернули нам його геть порожнім. Ні мобільного телефону, ні комп’ютера, ні книжок. Слідство тривало довго, а під час одного з візитів до слідчої був такий діалог:
– Ой, а це Ви ж Ірина Тетера, яка книжки пише, так?
– Ну, так.
– О, клас. Нам же ті, що в камері сидять, розказують, що читали то всьо з вашого багажника. Просили передати, що ахірєнно написала!

Тож і «братва» плакала. До речі, в ноутбуці, що вкрали разом із автомобілем, був файл із романом «Самотні вітри». Тож через кілька років я наново написала його – з пам’яті.

Інтерв’ю підготувала Анна Яблучна

×