• 31 Січень, 2020

Наталія Федущак: Премія «Зустріч» — це нова надія на Новий рік

«Українсько-єврейська зустріч» започатковує Українсько-єврейську літературну премію ««Зустріч». Її присуджуватимуть за найкращий опублікований твір, що сприяє українсько-єврейському порозумінню. Кінцевий термін подання заявок — 16 березня.

ТОРОНТО—Кожен Новий рік знаменує надію на змістовні зміни. Деякі надії є ефемерними, а інші тривають, бувши результатом багаторічного планування чи актом віри.

Мій рік починається з надії, яку кілька років тому я собі й уявити не могла. І пов’язана вона з літературною премією, що сприятиме, як я разом з іншими вважаємо, поширенню розуміння України як толерантної багатоетнічної держави.

20 грудня 2019 року канадська доброчинна організація «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) оголосила про запровадження  Українсько-єврейської літературної премії «Зустріч». Ставши підсумком багаторічних дискусій, премія відзначатиме спільний досвід українців та євреїв протягом століть, виражений у художній і нехудожній літературі. Кінцевий термін для подання заявок — 16 березня.

Премію «Зустріч» присуджуватимуть щорічно за найкращий опублікований в Україні твір художньої чи нехудожньої літератури (почергово), що сприяє українсько-єврейському порозумінню. Пріоритет матимуть оригінальні українськомовні видання, хоча розглядатимуться й видатні твори, перекладені з інших мов. Премія має на меті закріпити роль України як багатоетнічного суспільства і втілює девіз UJE: «Наші історії неповні одна без одної».

Партнерами в присудженні премії є Book Forum Lviv, найстаріший літературний фестиваль України, та Український інститут книги, до завдань якого входить популяризація української літератури в усьому світі.

Премія зосереджується на дуже особливому типі відносин. Українці та євреї живуть пліч-о-пліч на території сучасної України вже понад тисячоліття. Нарізно й спільно вони сплели полотно, яке назавжди увійшло в культурну, мовну й історичну спадщину України.  Тривалі періоди мирного співіснування супроводжувалися також роками трагедій, які розділяли ці два народи різними історичними переживаннями й наративами.

UJE — це зорганізована на приватних засадах багатонаціональна ініціатива, яку було засновано 2008 року з метою поглиблення розуміння широти, складності й різноманітності українсько-єврейських відносин протягом минулих століть і в майбутній перспективі.

Премія заохочуватиме авторів вивчати цей досвід і відзначатиме тих, хто вже почав заглиблюватися в різні аспекти українсько-єврейських стосунків.

Виростаючи в діаспорі, я щосуботи відвідувала українську школу, де ми з однокласниками вивчали мову, історію й релігію, а також дізнавались про українських літературних гігантів — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку — та інших письменників. Але я не пам’ятаю, щоб нам коли-небудь розповідали про єврейських авторів — Менделе Мойхер-Сфоріма, Раїсу Троянкер, Ш.Й. Агнона, — які зробили свій внесок до літературної спадщини України. (Шолом Алейхем був, мабуть, аномалією. Бродвейський мюзикл «Скрипаль на даху», що спирається на його твір «Тев’є та його доньки», настільки тісно пов’язаний з американською культурою, що легко забути про те, що Алейхем писав про переживання євреїв на землях царської Росії, до якої входили частина сучасної України).

Про єврейських письменників України я дізналася лише згодом, і це відкрило для мене новий захопливий світ, поглибивши моє розуміння України й важливого діалогу, який відбувся між українцями та євреями в літературі.

Дві чудові книги, що їх видав Єльський університет 2009 року, кинули важливе світло на цей дискурс і вплинули на моє бачення українсько-єврейського літературного діалогу. Обидва видання нещодавно перекладено українською мовою.

Перше з них — «Євреї в українській літературі. Зображення та ідентичність» Мирослава Шкандрія, професора славістики в Манітобському університеті, що в Канаді. Його новаторська книга вперше показує, як євреїв бачили крізь призму сучасної української літератури, й підважує поширене уявлення про постійний антагонізм між українською та єврейською громадами.

Друге видання — «Антиімперський вибір. Постання українсько-єврейської ідентичності» Йоханана Петровського-Штерна. Автор досліджує, як єврейські письменники зробили свій внесок до української культури й стали її елементом. Він зосереджується на п’яти літературних постатях, зокрема на Мойсеї Фішбейні, одному з найвизначніших поетів України.

Завдяки Вольфу Московичу, професору Єврейського університету в Єрусалимі й члену Ради директорів UJE, я побачила українського письменника Івана Франка (1856-1916) в іншому світлі. В. Москович, якого вважають батьком українознавства в Ізраїлі, писав про життєво важливі стосунки між Франком та сіоністським лідером Володимиром (Зеєвим) Жаботинським (1880-1940).

Хоча немає жодних доказів, що вони колись зустрічалися, обидва внесли критично важливий внесок у створення своїх національних держав, України та Ізраїлю. У статті, опублікованій у німецькомовній книзі «Ivan Franko und die jüdische Frage in Galizien» (Іван Франко та єврейське питання в Галичині), яку «Критика» видала й українською мовою, Москович писав:

«Франко був неоднозначним у своєму ставленні до євреїв. Деякі його твердження та характеристики євреїв можна вважати філосемітськими, а інші — антисемітськими. Його позиція щодо єврейського питання змінювалася з часом, відповідно до обставин й аудиторії. Натомість позиція Жаботинського щодо українсько-єврейських відносин та його підтримка української національної боротьби залишалися постійними протягом усього його життя. Твори Жаботинського виявляють лише позитивне ставлення до українців… Але обоє вони намагалися — більше, ніж будь-хто інший, — подолати українсько-єврейський розрив, кожен у своєму суспільстві. Вони допомогли посіяти насіння співпраці у виразно неродючий ґрунт. І все ж їхні зусилля є втіленням як успіхів, так і невдач українсько-єврейських відносин».

Спадщина українсько-єврейського діалогу глибока, і вона знаходить собі нове місце в літературі сучасних письменників що в Україні, що за її межами. Переходячи в друге десятиліття ХХІ сторіччя, у час, коли Україна та Ізраїль формують свою ідентичність як незалежні держави, ми бачимо нове розуміння минулого.

З початком нового року я палко сподіваюсь, що премія «Зустріч» спонукатиме всіх нас більше цінувати складну і захопливу історію українців та євреїв.

Інструкція щодо подання заявки на премію доступна на українськомовній версії вебсайту UJE.

Наталія Федущак — журналістка й директор з комунікацій канадської некомерційної організації «Українсько-єврейська зустріч», яка працює задля покращення взаєморозуміння між двома народами. Висловлені в статті погляди — її власні.

Первісно надруковано англійською мовою в Kyiv Post

Переклад з англійської В. Старка.
×