• 07 Липень, 2019

Тематичний кластер «Мови та переклад» на 26 BookForum

Дискусії про те, чи причетний – і наскільки причетний – той чи інший митець, народжений на території сучасної України, до її культури, точаться не одне століття.

Тема 1. «Причетність і приналежність»

Мовна приналежність сяк-так «влаштовувала» дослідників до ХХІ століття: більшість погоджувалася, наприклад, що Конрад – англійський письменник польського походження, щоправда, в них вряди-годи виникали незручні питання «чий же Гоголь?» або «що робити з російськомовними творами Шевченка?»

Сучасне століття, глобальне, мобільне, строкате, не дозволяє так легко приписувати комусь гадану ідентичність на основі одного критерію: мови, статевих ознак, кольору шкіри, стилю одягу тощо. Питання вибору мови й питання вибору ідентичності як на рівні індивіда,
так і на колективному рівні – в центрі цієї розмови.

Тема 2. «Причетність і прийняття»

Безпосередньо з темою ідентичності пов’язана й тема прийняття Іншого, що її досі бракує в українській літературі. Це спроба поговорити про «наших Інших» і те, наскільки ми з ними насправді знайомі. Про численні українські діалекти, про суржик, про сленґ і про доцільність їхнього існування у вітчизняних та перекладних текстах. Про співзвучний закордонний досвід письма і перекладу.

Тема 3. «Причетність і пам’ять»

Не тільки літературознавці, але й самі літератори почали відчиняти старі родинні шухляди, шукати дідусеві щоденники з фронту на горищі або листи забутого історичного діяча в запилюженому архіві. Це те минуле, яке, за Славоєм Жижеком, не «поховали» як слід, це травма, не пережита цілком. Подеколи це пляма причетності когось із
родичів до тієї сторінки колективної історії, яку наступні покоління воліли б викреслити з сімейної хроніки.

Інколи, навпаки, йдеться не про провину людини перед історією, а про провину історії перед людиною – забутою, незважаючи на її
пряму причетність до прогресивних зрушень. Врешті, це бажання перекинути місток і відновити міжпоколіннєвий зв’язок, втрачений, на думку Оксани Забужко, через залякане – а деколи знічене – мовчання попереднього покоління, яке здобулося на силу проговорити свій історичний досвід для сучасників. Це тема індивідуальної причетності до колективної пам’яті як в сучасній українській, так і в перекладній літературі.

Тема 4. «Причетність і передбачення»

Нововіднайдена історія, а також новонабута глобалізація світу унаочнюють ту роль, яку кожна конкретна людина грає у формуванні загального майбутнього. Навчені антиутопіями ХХ століття, розчаровані війнами ХХ і ХХІ століть, письменники, авжеж, застерігають від необмеженої влади однієї людини над долею мільйонів.

Тим не менше, вплив однієї людини може визначати і вектор розвитку: сформувати навколо себе цілу школу перекладу або літературної критики, згуртувати когорту однодумців, винайти новий літературний жанр, ба навіть витворити нову мову.

Головні герої цієї теми – окремі постаті в письменництві та перекладі, масштаб впливу яких на літературний процес вартує широкого обговорення.

Кураторка проекту – Ганна Гнедкова

Проект реалізовується за підтримки Українського культурного фонду
×