• 15 Вересень, 2017

Вік (не) має значення, або секрет безкінечного існування від Мар’яни Савки

14 вересня в рамках 24 Форуму видавців відбулося публічне інтерв’ю з Мар’яною Савкою.  Ця неймовірна жінка, яку знають , як головного редактора і співзасновницю «Видавництва Старий Лев» , письменницю, публіциста,літературознавця, перекладача, розповіла про життєві цінності та поділилася власними роздумами про вічне. Розмова була присвячена подовженню авторського проекту « 12 неймовірних жінок»  у якому Мар’яна виступила тринадцятою жінкою.

 

  • Мар’яно, ти так любиш Львів, що ти думаєш про нього, як про територію поваги, любові та спокою?
  • У проекті «12 неймовірних жінок» герої говорять про любов до міста Лева. Паралельно створювалася книга «То є Львів» – це збірник історій людей , які також ділилися своїми враженнями, емоціями, думками про це місто, та що їх з ним поєднує. Зараз Львів переживає пошук нової ідентичності. І справді коли ми говоримо про територію свободи, толерантності ,спокою, то це місто Лева. Воно постійно змінюється та має в собі багато протиріч. Я хотіла, щоб цей збірник утворив нову ідентичність любові. Адже там зібрані історії людей ,для яких це місто є дуже важливим на карті власного життя.
  • Що формувало тебе як дитину, які цінності були для тебе важливими та чи змінилися вони , коли ти подорослішала?
  • Для мене дуже важливою була справедливість. Я пам’ятаю в школі в мене,як і в кожному класі були «круті» та аутсайдери. Моя родина була досить успішною, тому я намагалася бути самою собою і утверджуватися сама. Я ніколи не була аутсайдером, добре вчилася, але коли я бачила ,що деяких дітей відверто «чмирять», я намагалася показати, що вони такі як я. Наприклад, малювала малюнки всім в класі однакові ,щоб таким чином показати рівність.
  • Переконуюся , що мистецтво є зброєю проти несправедливості . Це частина прояву солідарності. Які ще були моменти, коли ти усвідомлювала, що допомога вразливішим є потребою твого серця , виховання і тебе в цілому?
  • Власне, якщо говорити про школу, то для мене це був показ того, що ми спілкуємося на рівних. Хоча я усвідомлювала, що це не зовсім рівність і тому робила цей крок не стільки для себе, як для інших. Було багато подібних випадків ,але я не дуже хочу про це говорити, бо цим ніби чіпляю сама собі певні медальки. Милосердя має бути дієвим, але не помітним і не пафосним. В дитинстві, я бачила, що моя мама дуже легко вивалювала певні речі з шафи і віддавала нужденним.  Ділитися треба і це дуже важливо. Бідність – це велике зло і насильство проти людини. Але вона ще й робить іншу «чорну справу», коли в людини всього мало, то вона рідко проявляє певну щедрість.  Я дуже не люблю таку штуку по телевізорі, коли купка олігархів розповідає, як вони допомогли якомусь там хлопчику, як на мене це показуха.  Нормально бути простою, щедрою та відкритою людиною, це не подвиг і це потрібно нести у маси.
  • Я це називаю відбілюванням карми. Люди замість того щоб усвідомлювати міру своєї відповідальності видають свої вчинки за святість. Хоча часом ми такі ж. Чому, наприклад, осуджуючи корупцію ми часом робимо, якісь маленькі певні злочини?
  • Це питання подвійної моралі, і це проблема усього суспільства. Дрібна корупція досить часто була єдиним способом позбавити себе від звичних клопотів, наприклад,  стояти в великих чергах чи довго на щось чекати. В цьому винна держава. Людина не повинна страждати від того, що немає злагодженої системи. Але всі ми бачимо ,що по-трошки процес вже пішов.

Не можливо зробити все в один момент . Ми виховуємо наступне покоління, тому потрібно говорити про подібні речі з нашими дітьми, їх потрібно навчати.

Нещодавно була в Хорватії, ця країна пережила багато проблем, але там настільки здорове суспільство, що навіть не відчувається його  розшарування. Після того, я приїхала в Київ і  мені було так не зручно, коли проходиш поміж шалено дорогих автівок і думаєш , де вони набрали такі гроші?!

  • Реально нормально жити, маючи певний рівень забезпечення, але не реально жити в умовах гіпербагатства. Це не порядно. Що ти можеш сказати про життя людей та їхні можливості?
  • Джон Локк, якось говорив про те, що дуже важливим є момент набуття права власності. Це первинне почуття людини. Але зараз, це право поділяє людей на не здорових власників(ті що грабували інших і вибирали доволі варварський спосіб багатшати) та праведних власників, так званих здорових(вони важко працювали і заслужили жити краще). Проблема України в тому, що переважає перший варіант.
  • Я б хотіла поговорити про хороше навчання, як підставу для почуття безпеки. Розповіси про свої досягнення, та як на твій погляд змінити те, що матеріальні досягнення вищі за психологічні. Що ми мусимо зробити, щоб припинити перегони за фальшиву досконалість?
  • Я зараз починаю говорити і мені починає здаватися, що я знову хвалю себе. Я справді не надаю цьому уваги. Я нещодавно говорила про бізнес і  усвідомлюю, що я  правильним власником, бо думаю про те, що ми робимо, для кого і як. Мені важливо, щоб люди не просто спалювали своє життя, а проживали його повноцінно. Ми разом робимо щось для інших людей і для себе. Якщо ми будуємо нову країну, то ми мусимо враховувати всіх.
  • Говорячи про соціальний бізнес , я часто повертаюся думками до людей, які живуть в депресивних містечках, або думають так. Як це міняти, і як підказати людям, що все що залежить від них – це зона впливу, що не залежить – зона проблем. Як донести невпевненій молодій людині, що вона може змінити себе, містечко і країну?
  • Я вважаю, що кожна людина, має міняти себе, так як вважає за потрібним. Інша справа, мені б хотілося, щоб розвивалися маленькі міста, бо коли вони залишаться без потрібних людей, то загинуть. Держава має про це піклуватися. Зараз дуже багато людей їдуть на заробітки, або виїжджають в більші міста. Я теж відчуваю себе певним дизертиром, але зараз починаю відчувати потребу потрохи допомагати  містечку з якого виїхала. Головне – це зупинитися і подумати, що можна зробити. Активність громади – це вплив на чиновників. Треба наполягти на розвиток своєї місцевості задля себе і своїх дітей. Люди мають навчитися міняти щось самі , це важливо донести всім!

Потрібно закидати в суспільство такий крик, що людина може значно більше, ніж думає. Важливо, щоб люди прокидалися і були проактивними. Це має бути певним трендом. Ти не мусиш бути бізнесменом, щоб зробити важливу справу у своєму житті. Треба стимулювати себе на пошуки тих ідей, які можуть змінити твоє життя і життя інших. Люди часто живуть з усвідомленням « я нічого не зміню» і воно веде до деградації. Я розумію, що у нас дуже не рівні умови , але моделі  ті самі. Я впевнена, що всюди є люди, які можуть підняти активність. Від однієї людини залежить дуже багато.

Головне віднайти в собі відповідальність, адже це така штука, яка часто нас обтяжує. Є ще одна проблема –  у нас дуже багато реформ роблять люди, які мають виключно політичні амбіції, а не цілі, тому ефективність досить мізерна. Якщо реформи роблять люди, що не мають контакту з тими, які приймають участь в них, то нічого не вийде . Ми забуваємо про важливе слово «комунікація» . Між «верхами» і «низами» – нема комунікації! Це нереально важлива проблема. Треба вчитися говорити спільною мовою. Нам треба комунікаторів, які будуть створювати комунікацію між різними ланками суспільства. Можливо якісь видавничі проекти теж можуть цьому  сприяти ,але треба розуміти до кого ти звертаєшся.

  • Якщо дивитися на твою редакційну політику, то твій досвід насправді є моделлю тих самих політиків, чи не так?
  • Якщо б у державі були такі цінності, як у нашому видавництві, то ми б жили набагато краще. Знаєш коли в тебе є класна команда, то ти повинен давати людям повноваження і територію впливу. Коли людина бачить, що вона має перспективу власного росту, вона сама себе організовує, бо намагається виправдати себе в власних очах і бути в команді видимою. Ми завжди створюємо певні довготривалі стратегії , напрямки і завдання. Всі мають бути задіяні. Нема мого – є наше. Ми знаходимося в інформаційному хаосі, який запихає нас у вакуум. Чим більше люди вчаться, тим простіше суспільству виходити на нормальний рівень. Країна вибудовується тільки знизу. Коли ми навчимося на нашому рівні ефективно комунікувати ми зможемо просуватися далі.

Я думаю, що наше з тобою покоління є дуже ефективне, а молодші  тим паче. Мені здається, що в кожного з них є впливові люди і не дуже,  це властиво людській натурі. Серед моєї команди є люди 30+ і вони дуже працьовиті. Не можна зводити покоління до моделі однієї людини. Кожне  має свої героїв та своїх бездарників.  Я хочу бути ефективною не залежно від того, який в мене вік. Я вибудовую якусь перспективу і кожного року беру для себе щось нове. Головне потім в якийсь момент не провалити це все. Кожна людина відповідальна за свій вік. Ми мусимо бути свідомі того, що ми самі вибудовуємо свій життєвий шлях.

Людина приходить в життя без змісту і іде з нього так само. Зараза є стандарти, які вимучують людину і не дають розвиватися.

Для мене важливим є горизонт, який ти можеш посувати. Нас всіх лякає фініш , бо він є реально страшний. Ти розумієш, що твоє фізичне існування рано чи пізно закінчиться.  Але твої ідеї створюють безкінечність, енергетичну систему ,яка буде існувати набагато довше. І це дає відчуття сатисфакції.

Автор: Дубровна Катерина

×