Цьогоріч на Львівському міжнародному BookForum легендарний артцентр «Дзиґа» знову став точкою тяжіння для тих, хто любить поезію та поетів. Тут у суботу розгорнувся безперервний марафон День поезії.
Про ідею проведення такого марафону, ексклюзивні тексти та відповідальність літератури ми поговорили з кураторкою події, поетесою Оленою Павловою.
Повернути поезію на Форум
Ідея відвести поезії окремий цілісний день народилася із внутрішнього відчуття браку чистого поетичного слова на сучасних літературних майданчиках. Як згадує сама кураторка Дня поезії Олена Павлова, концепт визрівав роками:
«„Після Ночі поезії настає День поезії“, — повторювала я не раз. Ідея Дня поезії виникла дуже давно, коли я почала помічати на багатьох фестивалях і на дуже старих Форумах, що раптом зникла поезія. Залишились лише складні інтелектуальні бесіди, літературознавчі дискусії, панельні розмови. І для мене це було дуже цінно взагалі на Форумі, коли я приїжджала раніше — чути поезію тут, відкривати нових авторів. Хотілося додати до традиційного формату „Ніч поезії“ формат „День поезії“, бо чого ж це поезія лише вночі? Поезія має бути цілодобово, 24 на 7!»
Місцем проведення обрали артцентр «Дзиґа». Це простір із потужною літературною пам’яттю, де колись збиралися класики і де вирувало неформальне фестивальне життя.
«Оскільки у нас було завдання повернути Форуму його найсильніші риси і примножити їх, те, що ми любимо, то тут просто все з’єдналося. У мене була драматургічна єдність місця та часу: це було все в одному місці, в один день, не треба було бігати. Я хотіла, щоб відвідувачі Форуму могли завжди прийти в „Дзиґу“, і коли б вони не прийшли, вони б застали добру поезію. Хтось приходив кілька разів, залишався, слухав; хтось приходив на конкретних авторів. І що мені особливо цінно було, що весь день була повна зала!»
Від літери «А» до літери «Я»
Марафон стартував о 12:00 виступом Юрія Андруховича, чиє емоційне та артистичне читання напам’ять задало високу планку події. А далі порядок виступів несподівано підказала сама доля:
«Починали ми з великої літери „А“ — з Юрія Андруховича, і я дуже хвилювалася, але коли я побачила, скільки прийшло людей, я зрозуміла, що все пройде добре. Потім після нього мав бути Ірванець, але він їхав автобусом з Рівного і трошки пізніше прибув. Тому символічно теж склалося, що після великої літери „А“ у нас була велика літера „Я“ — Ярина Чорногуз. І це теж дуже цінно, бо ми з Яриною давно знайомі, ще до повномасштабної війни, і через службу в неї не так часто виходить насправді вирватися. Те, що все так склалось, що вона була — це велика радість».
Присутність військових поетів стала одним із ключових смислових центрів марафону. На сцені виступали чинні військовослужбовці Ігор Мітров, Ярина Чорногуз, Павло Коробчук та Іван Сенін.
Говорячи про фронтову поезію, Олена підкреслює її новаторство для всієї світової культури:
«Поезія наших військових — це взагалі нове слово в поезії світовій, тому що той досвід, який вони переживають зараз на цій війні. Війни завжди були, і поети завжди були, але ця війна відрізняється від інших, і ми живемо її в прямому ефірі. Поети — першими свідчать про те, що відбувається в наших душах, взагалі, що відбувається на цій планеті. Спочатку про це пишуть поети, а потім про це пише історія. Поети реагують найперші, вони першими дають осмислення подій».
«Ми ж приходимо за мистецтвом, за справжнім, за чимось таким образним, сильним, за згустком емоцій, за поезією як найвищою формою мистецтва слова, тому що тут все відточене, кожне слово має значення. Оце сила поезії».
Окрім класичних читань, марафон включав театралізований перформанс «Кімната жіночого голосу» (Олена Павлова, Оля Новак, Варвара Чорна, режисерка Ірина Лазоревич). Проєкт виріс із роботи над збіркою «Другий вінок» — антологією сучасної феміністичної поезії:
«Ми готували цей перформанс із квітня. Ми всі живемо в різних містах, репетиції були онлайн, і це дуже складно, але прем’єра на Форумі вдалася! Ми вже знали ці тексти напам’ять. Це була театральна вистава про роль жінки, ніжні та фатальні почуття, про стереотипне ставлення до жінок у суспільстві, боротьбу за себе. Починається вона моїм віршем зі слів: „Перше правило гри з вогнем — ти програла“. А публіці найбільше сподобався момент у вірші Олі Новак „Вони будуть заміряти довжину кожної її спідниці“: ми бігали і міряли метрами довжину спідниць відвідувачам».
Пам’ять про Вікторію Амеліну
Окремою щемкою частиною дня стали читання пам’яті письменниці Вікторії Амеліної, якій цьогоріч мало б виповнитися 40 років. Звучали вірші самої Вікторії, написані вже під час повномасштабного вторгнення, та присвяти від колег — до участі ми запросили поеток Марʼяну Савку, Юлію Мусаковську, Галину Крук, Олену Гусейнову, Маріанну Кіяновську:
«Для мене дуже важливо, щоб вірші Вікторії звучали; вона стала символом. Вікторія Амеліна робила неймовірно важливі речі у цій боротьбі: документування російських воєнних злочинів, важливою є ця історія з Володимиром Вакуленком — саме вона знайшла, відкопала його схований щоденник і видала книжку. Вікторія Амеліна писала романи, а до віршів звернулася вже після початку повномасштабного вторгнення. Її збірка вийшла вже посмертно, і вона називалася „Свідчення“. Оці свідчення — це дуже сильна, дуже важлива поезія, яка може донести світові, що тут відбувається. Хотілося зробити вечір пам’яті, щоб наші поети читали вірші, присвячені Вікторії, і читали вірші самої Вікторії. Це була дуже сильна крапка завершення Дня поезії».
33 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради. Вхід на всі події є вільним і безоплатним.