Українська література в Польщі досі представлена значно скромніше, ніж польська в Україні. З 1991 до 2025 року українською вийшло майже тисяча перекладів польських книжок, а польською, за оцінками, лише 300–350 українських назв. Олена Руда називає цю різницю приблизно п’ятикратною. Утім, Остап Сливинський нагадує, що щорічні обсяги перекладів у двох напрямках уже наблизилися. Асиметрія пов’язана не лише з рішеннями видавців, а й з підтримкою перекладів, розвитком україністики, роботою культурних інституцій та тим, наскільки системно книжки просувають на іншому ринку.
Скільки книжок перекладають: цифри асиметрії
Цю тему обговорили на дискусії «Польська книжка в Україні, українська у Польщі: пропорції знання і визнання», яка відкрила професійний кластер 33-го Львівського міжнародного BookForum. Відбулася вона на тлі непростого періоду в українсько-польських відносинах, і модераторка Анастасія Герасимова одразу запитала, чи можуть література та культурні проєкти й далі будувати мости. Узяли участь літературознавиця й культурна менеджерка Олена Руда, яка представляє Польський інститут у Києві, заступниця директорки Українського інституту книги з міжнародної діяльності Олена Одинока, письменник і перекладач Остап Сливинський та польський письменник, перекладач і громадський діяч Кшиштоф Чижевський.
За каталогом Польського інституту, у 1991–2025 роках українською вийшло майже тисяча перекладів польської літератури. Польською ж переклали орієнтовно 300–350 українських книжок.
Показовий приклад — видавництво Czarne. Анджей Стасюк, захоплений Юрієм Андруховичем і «станіславським феноменом», хотів показати полякам цю літературу й перекласти її. Але такі книжки виходили малими накладами, і те, що Czarne випустило на початку, тепер складно знайти. Руда розповіла, що книжки давно немає в доступі.
Водночас нерівність не варто пояснювати лише браком інтересу з польського боку. Польські інституції, зокрема Польський інститут, Інститут книжки та Інститут Адама Міцкевича, роками вкладали в переклади значні кошти й зусилля. Український інститут книги почав це робити пізніше. Друга причина — освіта: в Польщі бракує україністів і фахових перекладачів.
Яку українську літературу читають у Польщі: від «високої полиці» до жанрової
У Польщі українські книжки досі часто асоціюються з «високою полицею», тобто з Оксаною Забужко та Юрієм Андруховичем. Модераторка згадала, що в Польщі нещодавно вийшла перша книжка науково-фантастичної трилогії Макса Кідрука «Колонія», але Руда не помітила помітного зростання кількості перекладів масової літератури. Ринки двох країн неспівмірні: у Польщі набагато більше видавництв, зокрема вузькожанрових: одні видають лише детективи, інші лише фантастику, а Czarne переважно репортаж.
Велику роль відіграють локальні спільноти. У Любліні довкола Warsztaty Kultury та у Вроцлаві довкола Dom Literatury сформувалися середовища, що розвивають польсько-український діалог і привертають увагу до конкретних текстів. Тема Криму стала помітнішою після відкриття Кримського дому у Варшаві та виходу польського перекладу книжки Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». Поезія теж добре представлена, бо поети гуртуються активніше, ніж прозаїки.
Українська література: не екзотика, а розмова про спільний світ
Кшиштоф Чижевський, засновник польської фундації «Пограниччя», каже, що українська культура давно вирізнялася в Центральній Європі сміливістю та авангардністю. За комуністичних часів від культур національних меншин очікували насамперед «народної» творчості і від української теж. Але паралельно існували український авангардний театр і видання в антикомуністичному підпіллі. Він згадує, що вже на початку 1990-х його середовище не хотіло опинитися в «ґетто», де кожен представляє лише власний закуток.
Сьогодні, на його думку, українська література виходить далеко за межі регіонального контексту. Чижевський проводить паралель з війною в колишній Югославії: те, що спершу подавали як «малий регіональний конфлікт», насправді виявило проблеми всього світу. Модераторка додала, що повномасштабна війна дала українській культурі шанс говорити до широкої аудиторії по-новому, без «шароварщини», зокрема через книжки військових авторів, як-от Артура Дроня.
Яких польських книжок бракує українською
Остап Сливинський наголошує, що обмін має тривати незалежно від політичної кон’юнктури, і що ні пропаганда, ні соцмережі цього не зупинять. Перекладач, каже він, — «кочегар» на пароплаві культури: його не видно, але без нього двигун не працює, а літератури зачинилися б у національних бульбашках і безкінечно винаходили б «свої велосипеди». Сливинський також нагадує, що завжди існувала асиметрія: Україна більше отримувала з Заходу, ніж експортувала. Проте у 2021 році, досліджуючи стан українсько-польського перекладного діалогу для «Українського альманаху», він з’ясував, що за 2020 рік кількість перекладів у двох напрямках приблизно зрівнялася. Для нього це критерій нормалізації міжкультурних стосунків.
Україні бракує польської класики, особливо модернізму, пов’язаного з Україною. Сливинський згадує Кароля Іжиковського з його експериментальним романом «Pałuba (Сни Марії Дунін)», що вийшов у Львові на початку XX століття, але досі не має українського перекладу. А також Юліана Стрийковського, польськомовного автора єврейського походження зі Стрия: його твори українською виходили лише в журналах, зокрема в перекладах Андрія Павлишина. З сучасних авторів Сливинський хотів би бачити українською Марціна Віху, Мацея Плазу та Кшиштофа Сьроду. Окремий пласт — польський репортаж: крім відомих в Україні Ришарда Капусцінського й Ганни Кралль, він радить звернути увагу на Малґожату Шейнерт.
Як Україна підтримує переклади: гранти, наклади, ярмарки
Український інститут книги (УІК) з 2020 року реалізує Translate Ukraine — програму грантової підтримки іноземних видавців, які перекладають українські книжки. За словами Олени Одинокої, у 2020–2025 роках (без 2022-го, коли фінансування не було) програма підтримала 326 перекладів іноземними мовами, з них 50 польською. Цього року очікують ще вісім польських перекладів, а всього цьогоріч програма підтримує близько 100 перекладів. Серед постійних заявників — польські видавництва та, зокрема, «Колегіум Європи Сходу», який щороку видає по кілька книжок, як класику, так і сучасну літературу, зокрема важливі суспільні тексти.
Змінилися й наклади. Раніше йшлося про 300–500 примірників, тепер 500 — це мінімум, середній наклад становить 1000–1500, а окремі проєкти заявлені до 5000. За оцінкою УІК, програма підтримує близько 30% усіх перекладів з української на польську щороку, тож більшість видань з’являється без її участі. Інститут також збирає інформацію про переклади в простій краудфандинговій базі Readuk Ukraine: якщо видання там немає, про нього можна повідомити через Google-форму.
Україна фінансує й участь у міжнародних книжкових ярмарках, де видавці зустрічаються із закордонними партнерами. Проте головними амбасадорами української книжки, за словами Одинокої, є перекладачі: вони не лише перекладають, а й виконують важливу роботу з промоції та будують культурні містки, і ця робота, на її думку, страшенно недооцінена.
Обмін має працювати в обидва боки. За підтримки польських партнерів УІК реалізував проєкт «Польська національна поличка в українських бібліотеках»: близько 20 назв польських авторів в українських перекладах передали приблизно до 1500 бібліотек.
Chapter Ukraine: каталог, що має допомогти книжкам знайти читачів
Ще один інструмент видимості — онлайн-платформа Chapter Ukraine, яку торік презентували «Читомо» та «Крафт» за підтримки Українського інституту книги. Вона збирає інформацію про переклади української літератури іноземними мовами. Досі там були розділи з англійськими, німецькими й іспанськими перекладами, а на початку жовтня додали розділ польською.
На відміну від звичайного списку, платформа містить контакти польських видавництв і показує лише ті книжки, які зараз доступні на польському ринку, у друкованому чи електронному форматі.
Від емоційної підтримки до системної присутності
Після початку повномасштабного вторгнення в Польщі виникла хвиля солідарності з Україною: різні видавці й письменники хотіли підтримати українську культуру, з’явилося чимало приватних ініціатив.
Тому потрібні сталі програми підтримки, розвиток україністики за кордоном, співпраця видавців, перекладачів та експертів польсько-українського діалогу, які формують правильні меседжі. Українським видавцям варто уважніше придивлятися до польської класики й сучасної прози, а польським — розширювати жанрову та авторську палітру української літератури.
Головний висновок дискусії: діалог не повинен залежати від політичних коливань чи короткочасних сплесків інтересу. Переклад — це довготривала інфраструктура взаємного пізнання. Щоб українська література в Польщі була не лише помітною в моменти кризи, а й постійно читаною та визнаною, потрібна системна робота й така сама послідовна увага до польської літератури в Україні.
33-й Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської неурядової організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.