33 – гарна цифра. Цифра завершеності і повноти. А у випадку льівського Форуму видавців – це ще й цифра неперервності. Уже 33 роки поспіль щоосені у Львові ми збираємося, щоб разом святкувати книжки і літературу.
Щойно, коли ми вшановували хвилиною мовчання наших загиблих у війні проти росії, я вслухався у поклацування, які відмірювали секунди. Вони нагадували удари серця. Лікарі знають, як небезпечно, коли серце пропускає удар. Це – серйозний симптом, який може загрожувати майбутньому.
В історії Форуму видавців жоден удар не був пропущений, ця подія відбувалася щороку, і 2020-го, коли світ паралізував Covid, і 2022-го, коли почалася повномасштабна війна. Це – знаменно.
Література дає нам не лише радість відпочинку і радість пізнання. В одному зі своїх есеївпольська письменниця, лавреатка Нобелівської премії Ольга Токарчук написала, що література виконує еволюційну функцію: завдяки ній ми обживаємо світ. Проживаємо десятки чи сотні чужих життів – реальних чи вигаданих – щоб краще його пізнати, побачивши його з багатьох різних перспектив. Літературна фікція ніколи не є «просто фантазією».
Література оперує не лише образами, але й ідеями, до того ж вона має додаткову суперсилу, якою не пасує (надмірно) користуватися науці: вона впливає на наші емоції. Це– акустика, завдяки якій ідеї, виражені в літературі, набувають у багато разів більшої потужності, потужності лазерного меча. Те, що, виражене сухою мовою науки, могло б пройти легко, як повів вітерця, в акустиці літератури може набувати сили бурі.
Володіння такою зброєю впливу, звичайно, несе з собою особливу відповідальність.Вбираючи ідеї у слова, працюючи з емоційним інтелектом, література виліплює майбутнєнавіть тоді, коли розповідає про минуле – усвідомлює вона те чи ні.
Важливо, щоб вона це усвідомлювала. Щоб це усвідомлювали письменники, бо там, де немає злої волі – а її переважно немає, – нашкодити може легковажність.
Україна сьогодні є країною, яка виліплює майбутнє континенту, стримуючи авторитаризм, варварство, ресентимент – усе те, що плине з росії, агресивного форпосту вісі зла, скерованого на Європу. Тому цілком логічно, що про відповідальність літератури сьогодні ми говоримо тут, в Україні, у Львові.
Як рідко коли, сьогодні література має називати речі своїми іменами, не надто захоплюючись двозначністю, яка може бути інтерпретованою на шкоду правді – сьогодні багато тих, хто хотів би цим скористатися. Більшою загрозою для літератури, ніж ШІ, сьогодні може бути живий інтелект тих, хто хотів би з неї зробити інструмент пропаганди, ширення постправди чи якогось «сірого шуму», який ставить під сумнів правду як таку.
Україна сьогодні – це також країна, у якій війна показує крихкість книг. Чи точніше, показує те, як книги – і люди, які за ними стоять – можуть опиратися знищенню.
Заходячи на новоокуповані українські території, росіяни знищують книги – зокрема, книги з публічних і шкільних бібліотек. Це неодмінний елемент російської окупації: руйнуванняідентичності, опертої на друкованому слові.
Вбиті українські письменники і перекладачі, яких уже десятки і десятки, а серед них – Віка Амеліна, Максим Кривцов, Володимир Вакуленко, Євген Гулевич, Вероніка Кожушко, і цей список можна продовжувати дуже довго – а також знищені українські книги, видавництва, книгарні і друкарні – це також те, що закликає нас до відповідальності. Перед лицем смерті і руйнування немає місця для ігор і компромісів.
Лише за літо 2026-го, за даними Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, було знищено близько 13 мільйонів книг — видань української літератури і перекладів, дитячих книжок і підручників. Станом на сьогодні в Україні залишилося небагато видавництв, які не постраждали від російських атак. Деякі з них втратили майже 100% запасів продукції, що зберігалася на складах, і опинилися на межі банкрутства.
Тому ми закликаємо українську державу якнайшвидше впровадити в дію програми підтримки видавничої галузі, включно з фінансуванням держзакупівель для бібліотек, ґрантами на відновлення для видавців та книгорозповсюджувачів. Закликаємо допомогти видавцям та друкарням не лише відновити, але і трансформувати, диверсифікувати свої потужності, щоб мінімізувати майбутні одномоментні втрати.
Закликаємо наших міжнародних партнерів сприяти обороні України від російської агресії, насамперед повітряної, бо ефективний збройний захист є єдиною гарантією того, що подібні катастрофи не повторяться у майбутньому. Насамперед ми потребуємо протиракетного, зокрема, антибалістичного озброєння.
Ми також закликаємо світові медіа та всю світову культурну та гуманітарну спільноту говорити правду про російську агресію, називаючи речі своїми іменами. Знищення українських книг – не «випадковість», а культурний елемент російської геноцидальноївійни проти України.
Букфорум у Львові завжди був святом книжок і людей, що їх пишуть і читають. Сьогодні це й далі свято, але з присмаком гіркоти. Хай ця гіркота, сум і тривога конвертуються у роботу. Роботу розуму і роботу серця. І хай ця робота буде синергійною і недаремною.
Остап Сливинський, 10.09.2026