Повітові хроніки

  • Видавництво: Dzhura
  • Автор: Igor Melnyk
  • Мова видання: Українська мова
  • Рік видання: 2019
  • Обкладинка: тверда
  • Кількість сторінок: 480

Анотація


НІМІ СВІДКИ ЕПОХИ

Згодом історики припасують докупи ці газетні публікації як розрізнені пазли в єдину картину епохи. А поки-що вони появляються на сторінках газет такими, як є – зі своєю “злобою дня”, зі своїми акцентами й судженнями, зокрема й такими, які нині прийнято вважати оціночними.

…У третій книзі “Бібліотечки “Бережанського ВІЧА” під назвою “Повітові хроніки” зібрані згадки про Бережанщину – поселення і людей 1914–1939 років, поміщені в двох українських виданнях, – львівському “Ділі” й американській “Свободі”.

Їх український вимір, видається, найкраще сформулював тодішній посол до Австрійського парламенту і Галицького сейму, бережанець Тимотей Старух у листі до київської “Нової Ради”, передрукованому газетою “Свобода” (США) №119 від 9.10.1917 р.: “…ми, яко з діда-прадіда демократичний український нарід, бажаємо і жадаємо вічного мира; хочемо зі всіма нашими сусідами жити в правдивій щирій людській згоді, не жадаємо нічийого права ані території, але і свого не дамо ані на один волос і уважаємо себе в повнім праві самі собою без жадних опікунів управляти”.

…“Діло” – провідний часопис Галичини, найстаріший і впродовж багатьох років єдиний український щоденник, виходив у 1880–1939 роках у Львові – з невеликими перервами в роки Першої світової та українсько-польської воєн. Газета була офіційним органом Української національно-демократичної партії, а з 1925-го – Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). 

У цитований період видання редагували Василь Панейко і Федь Федорців (1914–1918), колишній бережанський адвокат Дмитро Левицький, Ольга Кузьмович і Василь Мудрий (1927–1935), якого від 1936-го заступила редакційна колегія у складі колишнього бережанського гімназиста Івана Кедрина-Рудницького, Івана Німчука й Володимира Кузьмовича.

Тривалий час тут вів літературну сторінку брат І.Кедрина Михайло Рудницький, також випускник бережанської гімназії, публікував свої твори бережанський правник Франц Коковський. Під псевдонімом Галактіон Чіпка розміщував фейлетони Роман Купчинський – автор низки стрілецьких пісень, написаних у с. Потутори під час боїв УСС на горі Лисоня, у с. Куропатники під час офензиви Керенського, зокрема – “Як з Бережан до Кадри…”, “Гей там у Вільхівці”…

До того ж, пам’ятаймо: саме в “Ділі” зробили перші літературні кроки тодішні молодий бережанський адвокат Андрій Чайковський (1888) і випускник бережанської гімназії, студент Львівського університету Богдан Лепкий (1895).

Останній номер газети вийшов 6 вересня 1939 року. В ніч із 16 на 17 вересня в будівлі, де розміщувалася редакція, вчинила погром польська поліція, а невдовзі часопис закрила вже більшовицька влада.

Найстаріша у світі україномовна газета “Свобода” досі безперервно з 1893 р. (із 1921-го – щоденно) виходить у Джерсі-Сіті (США). З 1908 р. – офіційний орган Українського Народного Союзу.

Редакторами “Свободи” від 1911 року були колишній бережанський гімназист Антін Цурковський, у 1912–1919 рр. – уродженець с. Плотичі тодішнього Бережанського повіту (нині Козівський район) Осип Стеткевич. Сім років – до 1926-го – видання редагував ще один колишній бережанський гімназист Володимир Лотоцький, середущий син народного вчителя та письменника, уродженця с. Тростянець Лева Лотоцького. До 1933 р. редактором часопису був Омелян Рев’юк, опісля – Лука Мишуга.

Очевидно, подані в книзі публікації “Свободи” чи “Діла” не дають цілісної історичної картини. Штрихи до епохи, свідками якої були, – ось у чому їхня безза­перечна цінність.

Ігор МЕЛЬНИК, 

автор i редактор-упорядник.

Про видавництво «Dzhura»

Publishing books on national liberation struggle in Ukraine, literature on local history and geography, books for children.