Гіркий край

Анотація

Констандія Сотиріу – кіпрська письменниця, журналістка, працівниця Бюро преси та інформації МЗС Кіпру. Авторка трьох романів та кількох п’єс.

Перший роман «Айше їде у відпустку» (2015) приніс своїй авторці популярність в Греції та на Кіпрі та наступного року був удостоєний найвищої нагороди Афінської літературної премії. Наступний роман «Земляні голоси» (2017) потрапляє до короткого списку Літературної премії Кіпру. Останній натепер роман письменниці під назвою «Гіркий край» у 2019 отримує Літературну премію Кіпру, а оповідання «Обряди смерті», написане за мотивами цього роману, того ж року отримує Премію Співдружності націй за найкраще коротке оповідання. У своїх творах Сотиріу намагається осмислити трагічні події нещодавньої історії Кіпру – окупацію його північної частини Туреччиною, побачити різні «правди» громадянського конфлікту та те, що ховається за конструюванням таких правд, звернутися зі словами примирення до тіней з обох його сторін, щоб відкрити очі на обопільну кривду та несправедливість, які перетворили острів кохання на острів ненависті.

Констандія СОТИРІУ [ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΑ ΣΩΤΗΡΙΟΥ]

Констандія Сотиріу – кіпрська письменниця, журналістка, працівниця Бюро преси та інформації МЗС Кіпру.  

Авторка трьох романів та кількох п’єс, які використовує в своїх постановках Кіпрська театральна організація. Перший роман «Айше їде у відпустку», виданий 2015, приніс своїй авторці популярність в Греції та на Кіпрі та наступного року був удостоєний найвищої нагороди Афінської літературної премії. Наступний роман «Земляні голоси» (2017) потрапляє до короткого списку Літературної премії Кіпру. Останній натепер роман письменниці під назвою «Гіркий край» у 2019 отримує нагороду згаданої Літературної премії Кіпру, а оповідання «Обряди смерті», написане за мотивами цього роману, того ж року отримує Премію Співдружності націй за найкраще коротке оповідання. У своїх творах К.Сотиріу намагається осмислити трагічні події нещодавньої історії Кіпру – окупацію його північної частини Туреччиною, побачити різні «правди» громадянського конфлікту та те, що ховається за конструюванням таких правд, звернутися зі словами примирення до тіней з обох його сторін, щоб відкрити очі на обопільну кривду та несправедливість, які перетворили острів кохання на острів ненависті. Вона зосереджується на жіночих голосах Кіпру, особистих історіях, виведених за межі офіційних наративів, але важливих в контексті формування та трансформацій колективних ідентичностей.

«Я хочу гуманізувати офіційну історію і надати їй іншої перспективи. Кіпрські жінки завжди вважалися статистами історії, були десь на задньому плані, їхня місія – народжувати нових громадян. Якщо жінку зображали в літературі, то лише крізь призму чоловічого уявлення про неї, для виконання його героїчного плану. Я ж хотіла зробити жіночий голос головним» 

«Я намагаюся зрозуміти іншого, ставлячи себе на його/її місце. Для цього я повертаюся до минулого. У випадку Кіпру офіційна освіта поширювала ідеї історії як націоналізму, що насправді сприяло розділенню людей. Для мене ж історія – це можливість повернутися до минулого, знайти більше точок перетину. Намагаючись виявити, в чому наша унікальність, ми виявляємо, що насправді ми не такі вже й унікальні»

«Якось один журналіст запитав мене, а про що моя книжка «Айше їде у відпустку», вона – художня, політична? Моя відповідь його здивувала, бо я сказала, що моя книжка про любов. Це книжка про складність вибору, який нам доводиться робити через обставини, особливо у таких країнах як Кіпр чи Україна. Які рішення нам доводиться приймати, на які жертви мусимо йти для того, щоб жити в місці, яке називаємо батьківщиною»

з інтерв’ю Вірі Балдинюк для онлайнового журналу про сучасну культуру Korydor