Якою зараз має бути дитяча книга та чому наші підручники потребують негайних змін?

17 вересня на 27 BookForum відбулась онлайн-зустріч у межах проєкту «Друкований ґаджет: сучасна дитяча книжка». Провів її Кирило Ткачов, а гостями стали провідні ілюстратори країни: Максим Паленко, Марися Рудська, Романа Романишин й Андрій Лесів.

— Що цікавого, на вашу думку, відбувалось загалом з українською книжкою за останні 10-15 років?

Максим: «Якщо брати всю новітню історію ілюстрації, на мій погляд, було два визначні етапи. Перший – це на початку 2000-х років яскраво заявило про себе видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Ну, а другий, без жодних лестощів, коли світ побачили перші книги з ілюстраціями Романи Романишин і Андрія Лесів. Раніше видавці боялись чогось нестандартного. Але, коли все ж наважились і зрозуміли наскільки це прибутково, українська дитяча книга почала розвиватись».

Марися: «Десять років тому, я тільки починала займатись ілюстрацією і, на мій погляд, за цей час відбулись грандіозні зміни. Колись тільки в одиноких книгарнях були полиці з українськими книжками, натомість зараз їх дуже багато і вони різні. В тому числі й дитяча література. Зараз ми маємо колосальну кількість стилів та тем і це круто. Нам вдалось наблизитись до європейського стилю ілюстрацій, але при цьому ми його не копіюємо, а створюємо свій».

Андрій: «Якщо ми зачепимо останні 10 років, то, з моєї точки зору, це було ключове десятиліття для дитячої книжки в Україні. Пригадую як нашу першу з Романою роботу не хотіло друкувати жодне видавництво. Всюди казали, що це не формат, книга не буде прибутковою тощо. Сьогодні ж такого нема. Видавці готові до будь-яких експериментів. Зараз навіть розмилось поняття «нормально» для дитячої книги. Левова частка книг, що тепер є на ринку, - перекладні, тому видавці орієнтуються на світові стандарти. Це добре, адже почалось формування нашого стилю в процесі навчання і переймання досвіду».

Романа: «Зараз видавці й ілюстратори стали більш амбіційні. Цьому сприяють міжнародні ярмарки, де нарешті Україна почала активно брати участь. Нам є ще куди розвиватись, але, порівнюючи з минулим, те, що було колись і зараз, - це вже небо і земля. Так цей процес формації, відбувався не тільки в нас. Мої друзі з Польщі розповідали, що зміни в книгах їхньої країни відбулись саме після Болонського ярмарку. Він просто відкрив їм очі, на те, якою може бути книга. Правда, це в поляків відбулось ще на початку 2000-х».

— Наскільки на ваше уявлення вплинуло те, що ви бачили в дитинстві? Чи мають відголос у вашій творчості ілюстрації з улюблених книг?

Макс: «Мені здається, що навпаки: на мене вплинуло не те, що я бачив, а те, через яку призму на це дивився. Хоча, безумовно, зв'язок є. Чомусь не пригадую, щоб в мене колись була симпатії до книжок з якимись милими ілюстраціями. Завжди подобався реалізм. В такому стилі зараз і малюю».

Марися: «У дитячі роки мені страшенно подобались книжки Валентини Мельниченко. Вона завжди робила, дуже деталізовані ілюстрації. Добре пам’ятаю, як багато часу проводила, розглядаючи її динамічну лінію та шукаючи все нові деталі, яких ще не бачила. Мені здається, що це відчуття дитячого захвату залишилось зі мною назавжди. Тому у своїх ілюстраціях намагаюсь теж додавати багато деталей, щоб діти, як і я свої часи, могли розглядати і знаходити якісь свої історії. До того ж в мене нема професійної освіти і не було певного переломного моменту, що змінив би мій погляд на ілюстрацію. А на бачення тварин, які я малюю, вплинули природничі книжки, які я завжди дуже любила. До речі, постійно обирала не ті, що містять фото, а саме ілюстровані».

Андрій: «На мою думку, те, що ми дивились та чим зачитувались, накладає найбільший відбиток на особистість. Щодо мене, то я дуже любив серію нон-фікшн книг «12 місяців». Пізніше естафету перейняли журнал «Соняшник», над яким працювали найкращі ілюстратори початку 90-х. Загалом, я часто повертаюсь до своїх дитячих книг і в різному віці бачу в них щось нове».

Романа: « Моїми улюбленими були книги з ілюстраціями Володимира Голозубова «Печу, печу хлібчик», «Сорока» та інші. Але найбільше вплинула та, яку тато привіз з Литви. Це була книга з малюнками Стасиса Ейдригевичуса. Зараз я беру багато звідти, хоч саме видання темне і з поганим друком».

— На ваш погляд, наскільки дитяча книжка може бути не дитячою за ілюстраціями?

Максим: «Все залежить з якого боку дивитись. В часи «совка» дитячі книги були дуже ідеалізовані, багато, хто до цього звик. Але зараз, нам потрібно зображати речі, якими вони є насправді, з різними недоліками і конфузами. Завжди має бути щось, за що б зачепилось око. Тоді ці книги можна буде показувати дітям як 3 , так і 13 років».

Марися: «Тут доречною буде кредо дитячих багатьох ілюстраторів: «Діти не дурні». Якщо намагатись щось сфальшувати, вони це відчувають. Дуже важливо щоб ілюстратори заходили з рівних позицій до дітей. Саме так можна відкрити більшість тем. Звісно певні межі є, але вони ширші ніж думають деякі консерватори. Ми спокійно можемо говорити про смерть, війну та інші складні питання у дитячих книгах. На мою думку, кожен може розширювати перелік питань, про які ми будемо розказувати. Але для цього потрібно відчути в собі певну силу».

Андрій: «Повністю погоджуюсь, що з дітьми можна говорити на всі теми. Головне для цього обирати правильну мову. От, до прикладу, я стежу за ринком іграшок. Останнім часом популярності набули ті, в яких є лише голова і хвіст. Для дорослого це абсолютно незрозуміло, а от дітей захоплює. На це варто зважати. Проте, на мій погляд, розглядати окремо дитячу й дорослу літературу теж недоцільно».

Романа: «Я взагалі не прихильниця призначення книжок для конкретного віку. В роботі такими речами зовсім не керуюсь. На мій погляд, більш важлива нішовість видавництва. От якщо подивитись закордоном: там великі видавці консервативні, менші – відкриті до чогось нового. Це добре, бо кожен має своїх читачів, а вони можуть обрати те, що відповідає їх смаку».

— Чи може книга конкурувати з ґаджетами, виступати з ними на рівних або ж зайняти їхню нішу?

Максим: «Для мене книга і ґаджет - як паралельне існування Джимі Гендрікса і якогось гурту в Ірландії, що грають на арфах. Обидва діють на одні органи сприйняття, але кому що більше подобається. Паперова книжка, аудіокнига, гра по ній, яка є на смартфоні, — це різні джерела доступу до тієї ж інформації.

Марися: «Проблему залежності від ґаджетів мають не тільки діти, вона в принципі загальнолюдська. Але якщо дорослий може зрозуміти, що фейсбук забирає багато часу, то для дитини це значно важче. Саме тому молодшому поколінню потрібна допомога старшого. На мій погляд, якщо книжка в дитини буде асоціюватись із часом, проведеним у колі рідних, то почне створюватися здорова конкуренція між книгою і ґаджетом. Важливо читати, обговорювати, ділитись емоціями».

Андрій: «Це питання дуже гостре та актуальне в наш час. Мені здається, всім нам треба розробляти узгоджені сценарії того, як поєднувати книгу і сучасні технології. Ґаджет дає емоцію тут і зараз, а з книгою емоції розтягуються в часі. Уява не працює так швидко, тому дітям легше взяти в руки планшет і отримати емоції кілька разів протягом короткого часу. Проте, коли читаєш, працюють дуже важливі ділянки мозку. Найкращий варіант - якщо у дітей з’явиться правильна пропорція між ґаджетом і друкованою літературою. І тут справді необхідна допомога батьків».

Романа: «Загалом, дану ситуацію, можна порівняти з харчуванням. Ґаджети – це фаст-фуд, він смачний тут і вже, але не має такої користі і поживності як здорове харчування. На мій погляд, їх важливо комбінувати і поєднувати. Ідеально для мене, коли книга іде в комплекті з цифровими додатками. Також ґаджети багато від чого звільняють друковану літературу, але вони ніколи не зможуть замінити ілюстрації та тактильних відчуттів».

— На ваш погляд, чому в нас так погано ілюстровані підручники?

Макс: «Мені здається, це наслідок радянського минулого. В ті часи завжди окремо ішло мистецтво і функціональні речі. Підручник в СРСР був набором правил, з мінімальним прикрашенням. На мій погляд, саме зараз час для змін».

Марися: «По-перше, це тому, що художня складова підручників впливає їхнє затвердження. МОН бере до уваги тільки відповідність програмі. По-друге, в нас діє закон, який дозволяє використовувати будь-які авторські твори в навчальних цілях. Художнє оформлення, в більшості випадків, береться виключно з інтернету. А, по-третє, цим займаються далеко не професіонали. Писати вправи і завдання - це одне, а займатись ілюстраціями - зовсім інше. Усе це разом травмує дитяче сприйняття світу. Якісні ілюстрації допомагали б цікавіше сприймати інформацію, а ми їх упускаємо.

Андрій: «Мені здається, що для тих, хто затверджує підручники, візуальна частина на такому ж місці, як для нашої влади культура. Тут випливає питання смаку, який, на жаль, ніхто не виховує. Підручники мають малюватись швидко та дешево. Або в ідеалі взагалі не малювати, а просто взяти ілюстрації з Інтернету. Нам комплексно потрібно змінити про підручник, як такий».

Романа: «Дуже прикро, що в багатьох немає розуміння того, наскільки візуальна частина важлива. Наші підручники не можуть нормально сприйматись у сучасному світі, де, у більшості випадків, є дизайн, шрифти тощо. Якщо художня література змінюється, то шкільні книги досі залишаються такими ж важкими, з твердими обкладинками й недоречними малюнками».

— Щоб не закінчувати негативом, розкажіть про ваші найулюбленіші книги у плані ілюстрацій?

Максим: «Їх дуже багато, але особливо це Ребекка Дотремер».

Марися: «Ой, не можу виділити. Якщо назву, то це буде поверхово і несправедливо».

Андрій: «Важко обрати, кожна книга надихає. Єдине, що можу сказати, я в цьому плані справжній колекціонер. Маю ілюстровані книги з усіх континентів, окрім Антарктиди звісно».

Романа: «Напевно, треба було підготуватись. Боюсь когось не назвати. Але надихають дуже багато».

— Наостанок, побажайте, будь ласка, щось нашій аудиторії.

Макс: «Більше подорожей, щоб ви могли побачити книги всього світу».

Марися: «Кожного разу, коли купую книгу, хочеться купити і час для їхнього прочитання. Бажаю вам завжди мати його».

Андрій: «Щоб ми зустрілись наступного року не тільки в онлайні».

Романа: «Нехай книга для вас завжди буде островом абстрагування від буденних проблем».

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка тексту: Христина Яковин