Книжкова деміургія: хто, як і чому має створювати книжки

Дискусія під назвою «Книжкова деміургія: хто, як і чому має створювати книжки» відбулася 17 вересня у межах 27 BookForum. Захід модерував відомий український шрифтовий дизайнер, каліграф Кирило Ткачов, який розповів про учасників дійства цілком незвичним способом, запрезентувавши їхні видання зі своєї домашньої бібліотеки. 

Першим представили видавця, редактора, викладача, «людину, яка створила багато всього класного» у видавничій справі - Олександра Савчука.Наступними учасниками стали письменник, художник Дмитро Кузьменко — «чоловік, який сам собі написав книгу та її проілюстрував», і який також відомий своїми ілюстраціями в дитячому журналі «Пізнайко». Сашко Ком’яков — «прекрасний художник-ілюстратор, сам собі вигадав книжку, її проілюстрував, створив настільну гру, футболки, має у планах новий комікс «Тато»». Микола Ковальчук — книжковий дизайнер, викладач, «людина, яка займається книжкою і в теорії, і на практиці».

Дискусію розпочали з питання: хто взагалі може бути дотичним до книжки та хто ці люди?

«Насправді, це ціла купа людей, досить великий колектив. Якщо починати з книги оригінальної, з нуля, то це, передусім, її автор… Є два важливі аспекти: текстовий та візуальний. Звідси - автором може бути письменник чи ілюстратор, або ж авторський колектив. У залежності від книги у колектив можуть входити і перекладачі, і фотографи. За видавничу складову відповідає видавець, який може мати на меті, як просто заробити, так і зробити світ кращим», — поділився Микола Ковальчук. 

Також, дизайнер розповів, що до видавничої частини можуть бути залучені юристи, які працюють з авторськими правами, і бухгалтери, які розраховують бюджет, собівартість видання, тобто бізнес-складову видавничого процесу. Не варто забувати і про редакційний колектив: випусковий редактор, який керує проєктом, літературний редактор, також науковий редактор, якщо йдеться про наукові чи специфічні галузеві видання. 

Звичайно, над створення книги працюють ще й літературні та технічні коректори, вони відповідають за макети.

За дизайн-складову відповідають ті, хто проєктує видання, обирає формат, спосіб кріплення сторінок, папір, шрифти. Часто, якщо в книзі основну роль відіграє текстова наповненість, то ілюстраторів залучають до видавництва вже наприкінці, аби художники оформили обкладинку з хорошим маркетинговим попитом. 

І наприкінці, варто сказати про виробництво: величезні колективи людей з друкарським машинами, часто "складні, небезпечні процеси, адже там використовують і фарби, і лаки, і тиснення, і штанс-ножі». Тобто, йдеться про величезні фабрики та виробництва, де можуть працювати п'ятдесят, сто, триста людей. 

«Це дуже-дуже довгий ланцюжок. Ясно, що не всі видання потребують аж такої кількості людей. Так, але маємо розуміти, що залежно від специфіки видання стає зрозуміло, які з учасників можуть залучатися до процесу», — пояснив книжковий дизайнер.

Олександр Савчук наступним передав харківські вітання усім учасникам дискусії та розповів, скільки людей створює книжки та хто є учасниками колективу. Минуло дванадцять років з того часу, відколи Олександр почав цікавитися книжкою не лише як читач, а і як видавець цієї книги.

«Якщо говорити про наші видання, то вони різні: більша чи менша кількість учасників бере участь в тих чи тих проєктах. Основний мотив в тому, що наші видання виходять з наукової ідеї, тобто, головним у наших виданнях є зміст», —  каже пан Савчук. 

На 90% книжок у видання немає ні спонсорів, ні грантів, тому маркетингом, соціальними комунікаціями, версткою доводиться займатися видавцеві. По допомогу з ілюстраціями Олександр Савчук звертається до дизайнерів, зокрема - до харків'янина Олексія Чекаля.

На його думку основні фахівці, без яких не обійтися під час створення книги, — це дизайнер, верстальник та коректор. 

Художник-ілюстратор Сашко Ком’яков теж розповів про те, скількох людей необхідно, аби створити комікс. 

«Зазвичай комікси у нас називають ще графічними романами або мальописами. Там працюють автори, можливо, сценаристи, які  у цьому випадку є художниками. До великих за об'ємом коміксів залучають вестальників. У штаті по створенню періодичного видання (йдеться про комікси на 20 сторінок у м'якій палітурці) працюють автори, які пишуть сценарій, художники, які за допомогою олівця малюють розкадровки, також, є художники, які роблять контури чорнилом, кольористи. Окремо є художники, які пишуть «летерінг» (ред. — спеціально написані букви для унікального надпису). Якщо видання виходить регулярно, то над ним постійно працює цілий цех працівників», — пояснив Олександр.

Зараз чоловік працює самостійно над створенням коміксу «Тато», інколи залучає дизайнера. Напевно, це єдиний випадок, коли автор створює свій шрифт у коміксі: «Ті адаптовані з латинки шрифти, які у нас є кириличні, не дуже мені підходять. Зазвичай коміксові шрифти такі веселі, дитячі». Видавець планує видати графічний роман і спеціально для нього створити європейський шрифт.

«Якщо говорити, про книжку, яку робиш як автор та ілюстратор, то там потрібен ти сам. До моменту, поки ти не починаєш пропонувати її видавцеві. Після угоди «власником» видання стає ще й видавець, який підключає команду для спільної роботи», — додав художник та письменник Дмитро Кузьменко.

Чому трапляється ситуація, коли до створення книги залучають велику кількість людей, а внаслідок виходить «страшний підручник»?

Микола Ковальчук вважає найбільшою проблемою, етап, коли стає зрозуміло, що «ланцюжок учасників не є між собою злагоджений» і над процесом немає проєктного менеджера, який був би сконцентрований на тому, як команда виконує свої завдання. Тоді починаються й протерміновані дедлайни, проблеми з нестачею коштів. 

Також на кінцевий результат негативно впливає низький рівень кваліфікації людей, наприклад, коли вони довгий час працювали в іншій сфері і не мають досвіду.

Цього року Микола мав можливість поїхати в Лондон на програму обміну досвідом між видавцями-іноземцями.

«Ви маєте зрозуміти, у них (ред.— за кордоном) життєвий цикл проєкту книжки, навіть не найскладнішої — це півтора року. Інколи два, інколи три, якщо видання складне», — наголосив дизайнер. 

Закордоном все детально прораховують, створюють стратегії, ще до того, як книжка написана. Величезні мережі аналізують ринок, на якому книжка може принесе прибуток. В Україні такого процесу чоловік не бачив: зазвичай на випуск книжки йде від чотирьох до шести місяців.

На думку Олександра Савчука те, що нас відрізняє від «західного світу», — це вміння планувати. Йдеться не лише про особисте вміння розподіляти час та ресурси, а й співпраця з десятками організацій, які теж поділяють світогляд творців і розуміють, що від кожного залежить кінцевий результат.

Олександр Савчук розповів, у чому бачить найбільшу різницю між комерційними проєктами та виданнями, які масово замовляють за державний бюджет:

«Фінансово-психологічна причина виникає тоді, коли ви знаєте, що ваш підручник закуплять накладом сто тисяч примірників і на нього вже виділені кошти. Тоді не сильно починають думати про зовнішній вигляд чи ще щось. Це амбіція, яка зникає. Чим хорошою є книга, яка чесно з'являється на відкритому ринку, тим що ви не маєте права ніде схибити. Ви повинні зробити ідеальну коректуру, більш якісну верстку, дизайн, продумати структуру видання та знайти авдиторію».

Художник та письменник Дмитро Кузьменко бачить проблему в тому, що підручники — це абсолютно інша галузь видання, яка не позбавлена певних нюансів.

«Потрібно пройти багатоетапний конкурс, вкластися в бюджет, який виділило міністерство, тому часто видавець не має бажання мати справу з цим… Я звик працювати з комерційними проєктами. Тоді є поняття, як зробите це якісно, для чого, кому продавати, чи воно окупиться. Тут більш чесні правила бізнесу, ніж правила взаємодії з державою», — ділиться Дмитро Кузьменко.

Які існують технічні обмеження друку?

Олександр Савчук під час створення книги працює з трьома великими друкарнями і кількома меншими, кожна з яких може частково приєднатися до роботи над виданням. Чоловік часто відвідує друкарні, тому має змогу контролювати кожен примірник.

«Я вважаю, що гарно підготовлений макет — запорука успіху. А налагоджений контакт, готовність комунікувати — найважливіша складова в частині вибору друкарні», — поділився видавець.

Під час створення історичної гри Олександр Ком'яков зіткнувся із проблемою того, яка друкарня змогла б реалізувати всі творчі задуми авторів. Це і нанесення позолоти, і повний цикл друку, повний колір, декілька пантонів. Таке завдання змогли виконати лише в Китаї.

«Ми надрукували це все на позолоченому папері, здається «холодна фольга».

Вийшла унікальна річ, і по суті, найкрасивіше виконана технологічно та деталізовано гра про Середньовіччя. Постійний контроль на виробництві та мовний бар'єр доводилось минати», — розповів митець. 

Наостанок модератор дискусії запропонував, аби учасники розповіли про книгу, яка подобається їм як цілісність.

Книжковий дизайнер та викладач Микола Ковальчук запрезентував книгу з графічного, шрифтового дизайну авторства  Роберта Брінггерста про шрифт Палатіно. 

«Бездоганно ідеально зроблений футляр, прекрасний, розкішний на дотик текстиль, з конгревним тисненням папір, який має фактуру. Вставка з розкішного жовтого паперу. Цікаво набраний текст плюс дуже красиві ілюстрації. У таких книжках мене найбільше захоплює те, що вона побудована як цілісність», — розповів Микола Ковальчук. Також дизайнер загадав про книгу Яна Міддендорфа «Shaping text». Підручник буде цікавий молоді: він зібраний цікаво, без нічого зайвого.

Микола Ковальчук каже: «Секрет цілісності якраз в тій побудові процесу роботи над текстом, твором, інакше це просто неможливо. Яка би хороша не була друкарня чи дизайнер, якщо автор та редакційний колектив не підготували цей матеріал з урахуванням формату видання, обсягу, площі ілюстрації — з того нічого не вийде».

Олександр Савчук довго шукав книгу 1974 року видання авторства відомого дослідника Якова Запаска і знайшов його аж у Мюнхені. 

«Це ручна робота, книга великого формату, двоколірний друк: червоний та синій, цікаві примітки у дві смуги», — поділився видавець.

Сашко Ком’яков розповів, що є прихильником книжок східноєвропейської школи ще з часів дитинства. Одна з його фаворитів - книга Артура Конана Дойля «Детективи» з ілюстраціями Адольфа Борона. 

«Їх приємно тримати в руках, адже підхід до книги не тривіальний. Детективи зазвичай видають покетбуками (ред.— кишеньковий формат), а тут формат арт-альбому… Підхід до книжки, як до предмету мистецтва, а не носія інформації», — наголосив Олександр Ком’яков.

Чоловік любить класику, і нещодавно в його колекції з’явився підручник про класичний римський капітельний шрифт: «Книжка в три кольори, дуже красиві буквиці, ілюстровані». 

Дмитро Кузьменко: «Чудовезний приклад підручників — «Букварик», який написав Дмитро Луцик. Це перший букварик України. Його  ілюстрували Олег Козак та Іван Кравець. Якщо ви десь на нього натрапите, то хапайте».

Варте уваги і перевидання «Букварика» цього ж автора у 1991, уже з ілюстраціями Вікторії Ковальчук.

Також Дмитро Кузьменко на прикладі двох книжок однакового формату розповів, чому ідея створення одного з видань є виправдана, а інша книгу зіпсувала верстка.  

Захоплює сама думка про те, що книжка проходить такий довгий шлях, щоб дійти до наших рук! Тому учасники зустрічі закликають потенційних читачів про це пам‘ятати і берегти.

Дивіться подію онлайн:

27 Львівський міжнародний BookForum відбувається за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.

Авторка матеріалу: Ірина Оліщук