UK EN

Кураторка кластера воєнної літератури 33 BookForum Тетяна Пилипець — про розмови фронту й запілля, книжки авторів-військових і слово «Перемога».

Відповідальність літературиміжнародний літературний фестивальльвів10–13 вересня 20268 тематичних кластерівКнижковий ярмарокМузей етнографії та художнього промислуПорохова вежаЛьвівська обласна універсальна наукова бібліотекаЛьвівський муніципальний мистецький центрАрт-центр «Дзиґа»Львівська обласна бібліотека для юнацтва імені Романа Іваничука
Дискусія «Присутні» про традиції памʼятування в кластері воєнної літератури на BookForum

Яким був кластер воєнної літератури на BookForum? Інтерв’ю з кураторкою кластеру Тетяною Пилипець

Фестиваль було організовано  ГО «Форум видавців» за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.

Тетяна Пилипець — кураторка кластера воєнної літератури на 33 Львівському міжнародному BookForum. Після фестивалю ми поговорили з нею про те, яким вийшов кластер, чому важливо говорити про Перемогу, чого шукає аудиторія в розмовах про війну і які події запамʼяталися найбільше.

Тепер, коли кластер воєнної літератури вже завершився, яким він виявився для вас? Чи вдалося реалізувати задум, із яким ви його створювали?

Тиждень рефлексій після проведення 33-го міжнародного літературного Букфоруму у Львові звісно зосередився на рефлексіях про мій кураторський кластер воєнної літератури. І от що думається — ми ще не маємо методології, щоб підходити до організації такого кластера і саме цей тематичний кластер виявився дуже живим, активним, щирим, емоційним, сентиментальним і дуже надихаючим. Таким, що дає сили і творить місце дуже живих і дуже відвертих розмов. Інколи болючих розмов про прямий контакт запілля і фронту, про тих, хто думає інакше, про пряме і справедливе звинувачення військових цивільним в позиції щодо захисту своєї держави. Я передбачала, готуючи цей кластер, можливість такого гострого діалогу. Але знала, що саме література дасть оптику дивитися на ту чи іншу болючу проблему в цій страшній війні.

Однією з подій кластера стала дискусія «Перемога — слово, яке ми ще не дописали». Чому сьогодні важливо говорити про перемогу не як про готову формулу, а як про слово, зміст якого ми ще формуємо?

Готову формулу Перемоги нам пробували нав’язати на початку великої війни псевдоаналітики і політологи. Суспільство, яке мислить критично, відразу відкинуло такі формулювання, але в Перемогу не перестало вірити. Час неначе притупив слово «Перемога» і стався момент, коли використовувати його стало незручно, якось наче соромно. Але звитяга наших хлопців і дівчат на фронті, де Україна протистоїть страшному, зрілому монстрові вартує того, щоб люди цивільні чули їхні голоси. Для українців Перемога не може бути різною — для всіх українців Перемога — виборена і усвідомлена свобода, за яку кожен з нас нестиме відповідальність.

Чи змінюється наше читання літератури про інші війни, коли ми самі живемо у війні?

Наше ставлення змінюється, але я маю тут абсолютно два радикально протилежні погляди. Мені бажається, щоб загалом більше українців читали авторів комбатантів. А аналізувати війни для осмислення досвіду воєнної агресії щодо інших країн, це справа більш кластерна. Лідери думок можуть суспільству доносити ті висновки, які з’являються, особливо, коли аналізуємо агресію росії щодо інших країн або присутність російського інтересу у війнах проти менших держав.

Як реагує авдиторія на такі складні теми? Якою ви побачили аудиторію кластера? Чого, як вам здається, люди сьогодні шукають у розмовах про війну?

Часто, не тільки в роботі тематичного кластера на форумі, а й в промоції літератури авторів з фронту і ветеранів, я зіштовхуюся з активними читачами, які мають такий запит: «я готова/готовий читати твори авторів з фронту, але не про війну». Тому ми показали в подіях кластера жанрову літературу і презентували творчість авторів, які пишуть фентезі, трилери і детективи та, звісно, пишуть інтимну лірику. Властиво запит нашої аудиторії був десь на вісі координат — від військової публіцистики і щоденників свідчень до художніх поетичних і прозових творів.

Глядачі аплодують під час події кластера воєнної літератури на BookForum

Фото з події

Чи була якась подія, розмова або реакція аудиторії, яка особливо вас зачепила або здивувала?

Події, які особливо зачепили мене як кураторку…

Прийняла виклик презентувати книгу поезій Олександри Давиденко, Героя України, єдиної жінки піхотинця, яка отримала це високе звання. Бригада надрукувала її вірші. Вирва, а це позивний Олександри позиціонує себе не як поетку, а як авторку, книга якої привертає увагу до бригади і до потреб ремонту НРК.

Мені, як модераторці, це було певним викликом.

Зачепила тема, якій я присвячую своє життя — тема пам’ятування. Спікери події дали можливість говорити не лише про тугу втрат, а й про дієві інструменти памʼятування — видавець Богдан Кордоба, письменниця Катя Міхаліцина, поетка і ветеранка, співзасновниця платформи «Недописані» Олена Герасим’юк і Ольга Чернігівська, педагогиня, мама прекрасного поета і перекладача Іллі Чернілевського. Мене захопило, наскільки Ольга, яка горює за сином, змогла класифікувати різні формати пам’ятування, щоб запропонувати громаді використовувати цей кейс.

Найдушевнішою зустріччю, яка принесла естетичне, емоційне та ментальне задоволення, була презентація книги Олега Каданова з міні-концертом. Видавець Олександр Савчук, ілюстратор Мітя Фенічкін і сам автор створили просто довершено поетичну збірку. Рефреном мого Форуму став лист Олега, який вже з позицій написав — «наша розмова на презентації виглядала так, неначе ми розмовляємо 100 років, а потім нам просто дали мікрофони ми поговорили з аудиторією, вимкнули мікрофони і продовжили далі нашу розмову». Це найбільша цінність для мене, як людини, долученої до тематичного кластеру і до розмов про фронтову творчість.

Олег Каданов з мікрофоном на презентації книги «До нулія і після» на BookForum

Олег Каданов, презентація книги «До нулія і після»

Чи допомагає воєнна література нам зараз зрозуміти себе і як саме?

Література воєнна дає нам можливість, якщо не зрозуміти себе, то, принаймні, почути себе! А ще легітимізує наші цивільні стосунки з військом і з майбутньою перемогою. Зрештою, живе спілкування з авторами комбатантами та ветеранами, чітко окреслює наше власне місце у дорозі до Перемоги, відкриває можливості інших неклішованих форм комунікації з людьми, які виборюють наші життя і свободу.

Висновків не буде. Буде шалене бажання наступного Форуму говорити про літературу Перемоги і відбудови. Про памʼять і вдячність. Про гідність жити в країні, яка перемогла…

Читайте також: Яким був поетичний кластер на BookForum? Інтервʼю зі співкураторкою кластера Олесею Бедзвін та Відповідальність літератури та підтримка книговидання: відбувся 33 Львівський міжнародний BookForum

Усі новини