Володимир Арєнєв. Якісну, цікаву фантастику можна писати тільки тоді, коли виходиш за межі жанру

Інтерв'ю з куратором спецпроєкту «Фантастика» 27 Львівського міжнародного BookForum’у, письменником, редактором та сценаристом, Володимиром Арєнєвим.

Якої літературної вакцини не вистачає в Україні, та чому у нас так мало перекладів сучасної світової фантастики? Чи може фантастика стати простором для непроговорених суспільних проблем, та як екранізації сприяють приверненню уваги до фантастичної літератури? Чому українська підліткова фантастика часто відірвана від сучасного контексту і як це змінити? Про що сьогодні пишуть світові фантасти та хто активно завойовує ринок цієї літератури? Про ці та інші питання, а також про головні події та дискусії спецпроєкту «Фантастика» на BookForum-2020, ми поговорили з його куратором, письменником, редактором та сценаристом, Володимиром Арєнєвим. 

Ліки від футуршоку, уламки давніх імперій та фантастичні історії для підлітків: про що говоритиме спецпроєкт «Фантастика» на BookForum-2020

Зазвичай спецпроєкт «Фантастика» був розлогіший і ми намагалися максимально охопити нові тенденції жанру. Цього разу ми працюємо в онлайн-форматі й мусили обмежитися трьома дискусіями, тож, відповідно, відібрали такі теми, які охопили б основні напрями: перша присвячена фентезі, друга — науковій фантастиці і третя — підлітковій фантастиці. 

Ми неодмінно поговоримо про ліки від футуршоку і наукову фантастику, якої нам не вистачає. Остання стала популярнішою, зокрема завдяки кіно. Візуальні ефекти дозволяють втілювати на екрані те, про що ми раніше тільки мріяли, і сьогодні наукова фантастика почувається в кіно значно комфортніше. Однак після перегляду стрічок до літератури звертається дедалі більше людей, адже їм хочеться вже чогось складнішого. Якщо раніше в кіно, в серіалах наукова фантастика була переважно розважальною або малобюджетною, то сьогодні до неї ставляться серйозніше й глибше, можемо згадати, наприклад, фільм «Прибуття» (примітка — «Arrival», (2016), реж. Дені Вільнев) чи серіал «Експансія» (примітка — «The Expanse», реж. Роберт Ліберман). Завдяки таким історіям ми отримуємо нових читачів, які приходять до НФ і прагнуть не лише розважитися. 

Ті, хто читав в книжках, бачив у фільмах хоча б щось на тему епідемій, були вже десь підсвідомо готовими до тих подій, які розгортались цього року, в них не було повного розгублення, шоку від того, що це сталося і що робити, в свідомості вже існували певні патерни поведінки

Чому ми говоримо, що це ліки від футуршоку? Наукова фантастика, звісно, не передбачає майбутнього, це не є її завданням, хіба часом — побічним ефектом, який стається або не стається. Фантасти дійсно інколи розмірковують про те, яким буде майбутнє, і проговорюють можливі сценарії розвитку на соціальному чи культурному рівнях. Це проговорення працює і терапевтично, ми відчули це нещодавно. Адже ті, хто читав в книжках, бачив у фільмах хоча б щось на тему епідемій, були вже підсвідомо готовими до тих подій, які розгортались цього року, в них не було повного розгублення, шоку від того, що це сталося і що робити, в свідомості вже існували певні патерни поведінки. 

Власне, ми будемо говорити про те, чого нам не вистачає, яких «ліків» не завезено, якої літературної вакцини у нас немає. Так, українською мовою перекладають дедалі більше НФ, але все одно це незрівнянно малий відсоток творів зі скарбниці світової фантастики, в тому числі з сучасних текстів — і це теж проблема, яку будемо обговорювати. Дуже часто видавці послуговуються власними дитячими спогадами про читання фантастики, але жанр рухається вперед і величезна проблема в тому, що у видавців немає уявлення, що взагалі відбувається в жанрі зараз на світовому рівні. А немає його, бо майже ніхто з видавців не читає англійською.  

Наукова фантастика не передбачає майбутнього, це не є її завданням, хіба часом — побічним ефектом, який стається або не стається

В межах події, присвяченій фентезі, — «Уламки давніх імперій. Як вигадані світи оповідають про наше минуле», ми поговоримо про те, як сьогодні працюють з розумінням минулого. Є величезний і шанований кластер реалістичних текстів, які розповідають про наше минуле. Але коли ми пишемо про часи козаччини, одразу в голові читача виникає певний дискурс, в якому це може бути написано: це або героїчне минуле, або…, авжеж, героїчне минуле, — варіантів небагато. Який період ми не візьмемо, вся читацька рецепція буде кружляти навколо того, чи те, що написано, відповідає очікуванням, чи навпаки — от, хтось нарешті зламав ці очікування. 

Коли ми говоримо про фантастику, а не історичну прозу, ми можемо взяти відомий нам період і змоделювати його в іншому середовищі, змінити щось не механічно, взяти закономірності, але не прив’язуватися до деталей -— і зробити фентезі, яке буде говорити, наприклад, про природу імперії, про природу колоніалізму, але завдяки зміні антуражу читач не знатиме наперед хто тут правий, а хто помилявся, хто виграє, а хто програє. На додачу до цього згадаймо про болючі теми, на які писати історичну прозу не те що ризиковано, а просто немає сенсу: вас просто не почують за скандалом навколо самої теми. Якщо ми говоримо на ці ж теми в фентезі, то можемо дозволити собі більшу свободу, і читачу буде легше це сприйняти. Це так само, як в дитячій літературі, де проговорення певних травм, що сталися з героями у вигаданому світі, допомагає побачити й почати опрацьовувати ці травми в реальному житті. Юний читач часто не схильний говорити про власний досвід, але готовий обговорювати те, що сталося з персонажем, якщо цей досвід схожий. 

Серед спікерів дискусії у нас, зокрема, буде Петро Яценко, який написав “Магнетизм” -— міське фентезі про дівчину з Донбасу, яка приїжджає в Київ під час війни. Це дуже цікавий спосіб переосмислити те, що сталося в нашій новітній історії (та й відбувається досі) крізь призму метафори, бо дівчина та ой непроста.

Письменники не роблять прогнозів. Вони моделюють, намагаючись проговорити не те, що може бути, а те, що відбувається зараз

Третя наша подія буде присвячена сучасній підлітковій фантастиці, яка довго існувала переважно в межах такого собі комфортного читання. Найпідступніший, найчорніший персонаж, який міг бути в таких історіях — це космічний пірат чи пан Морок, якого зрештою або перевиховували, або ув’язнювали (або спершу ув’язнювали, а потім перевиховували). Відповідно, існував розрив між тим життям, яким жили реальні підлітки, і тим, яке було на сторінках літератури. Наступний крок — ми пішли від цього до реалізму. Та чи це добре? І чи це єдиний шлях? Що у нас зараз відбувається, які теми досі не проговорені, чого не вистачає і що читають самі підлітки? Часто буває так, що письменник пише для підлітків, а підлітки чомусь його не читають. Чи тому, що ці книжки дуже дидактичні, чи тому, що написані людиною, яка виросла на радянській літературі і пише в тому ж дискурсі. 

Власне, у всіх наших дискусіях ми будемо робити акцент на тому, які новинки виходять сьогодні, попри карантин та всі негаразди, і в студії у нас будуть автори різних книжок, що вийшли чи от-от вийдуть. В межах подій будуть включення письменників не лише з різних міст України, а й із різних країн. Це додасть цікавинки, оскільки ми живемо у своєму культурному просторі, бачимо усе зі свого боку, а так з’явиться можливість почути точку зору людей, які живуть в інших країнах та контекстах, в англомовному середовищі, в польськомовному і т.д. До нас приєднаються Макс Кідрук, Петро Яценко, Остап Українець, Таня Стус, Наталія Щерба — і це лише частина запрошених, імена іноземних гостей я залишу в таємниці. 

«Інший» у фантастиці як джерело самоідентифікації

Ми можемо сказати, що ми — це ми, як певна спільнота, тільки тоді, коли ми здатні підвести спільний знаменник і вказати на когось, хто є іншим, хто перебуває за межами нашої спільноти. І фантастика в цьому сенсі не завжди говорить про іншого з позиції ворожості, а скоріше слугує інструментом розуміння чужого. Ми можемо пригадати чимало чудових, гумористичних оповідань, де контакт з чужими не будувався на загрозі. Можливо, він будувався на таємниці, а коли ми чогось не знаємо — ми очікуємо найгіршого, і тому виникає відчуття загрози. У, вже зданому, фільмі «Прибуття» немає протистояння, немає ворожнечі, є просто невідоме щось, з чим людство мусить знайти спільну мову. І в цьому аспекті чужий — це дійсно інструмент для самоідентифікації. 

Якщо подивитись на фантастику так званого «золотого віку», ми побачимо, що прибульцями частіше виступають іноземці, тобто чужі в культурному сенсі. Це не біологічно чужі на 100%, це гуманоїди, природа яких, однак, мінімально впливає на інакшість їхнього культурного фону чи поведінки. 

Ми можемо сказати ,що ми — це ми, як певна спільнота, тільки тоді, коли здатні підвести спільний знаменник, і вказати на когось, хто є іншим, хто перебуває за межами нашої спільноти. І фантастика в цьому сенсі не завжди говорить про іншого з позиції ворожості, а скоріше слугує інструментом розуміння чужого

Натомість сьогодні в науковій фантастиці ми бачимо інший підхід. Він ґрунтується не на цьому суто механічному вдяганні на людину маски з жучиною чи ящірковою головою, а на спробі змоделювати, «а що було би якби?». Хочеться глибше зануритись і подивитись, наскільки зовнішнє середовище диктує культуру, поведінку, мотивацію. Це спроба дослідити нашу власну природу, те, як ми поводимось, які у нас цінності і яка соціальна ієрархія — адже все це напряму залежить від нашої біології, фізіології. Тут дуже цікавими є романи Пітера Воттса «Сліпобачення» та «Ехопраксія», присвячені природі нашої свідомості, самоусвідомленню. Чи те, що ми маємо самоусвідомлення, залежить напряму від розуму? Чи розум може з’явитися і без самоусвідомлення, яке, по суті, така собі штучна надбудова? Воттс не вигадував ці речі, він просто їх транслює у книзі, надихнувшись сучасними дослідженнями. 

Моделювання майбутнього для розуміння сучасності

Письменники, як ми вже говорили, не роблять прогнозів. Вони моделюють, намагаючись проговорити не те, що може бути, а те, що відбувається зараз. Прогнози авторів та науковців інколи збігаються, але фантасти можуть робити сміливіші досліди, змальовувати альтернативну історичну гілку чи навіть альтернативну метафізику.

Не можу тут не згадати сучасного польського фантаста Яцека Дукая, якого називають творчим спадкоємцем Станіслава Лема. Як і Лем, Дукай — людина шаленої ерудиції і унікальне явище в літературі. В багатьох своїх книжках він досліджує отакі варіації на тему: “а що було б”. От, наприклад, що якби ми існували у світі з іншою метафізикою, де Арістотелівські філософські постулати спрацьовували в реальності? Чи що було б, якби винайшли надлегкий метал на початку ХХ століття і як це змінило б культурну та історичну картину світу? Це важливо, бо такі книжки не тільки розважають читача, а й дозволяють дізнатися більше про себе як про біологічну істоту, представника виду. І ти починаєш розуміти, що існують певні сталі фізичні параметри нашого світу, які, якби їх змінити хай навіть на одну десяту, практично призвели б до існування іншого за умовами всесвіту; розумієш, що існує багато речей, які ми сприймаємо апріорі, бо ми в цьому світі живемо і він такий. Але чому він саме таким став?

Фантастика як простір для непроговорених проблем

Фантастика може вивести непроговорені проблеми на інший рівень. Розуміння того, що атомна війна можлива і це дуже страшно, вкорінилося в суспільній свідомості зокрема й завдяки фантастиці. Але я би не очікував, що саме літературна фантастика от просто зараз візьме й все змінить. Особливо це стосується України, де із читанням як невід'ємною часткою буденного життя все складно. Більше шансів тут, звісно, у кіно та серіалів, їх дивиться незрівнянно більша аудиторія, і відповідно вони мають реальний вплив. 

Якщо взяти, наприклад, «Гру престолів» — так, чимала аудиторія читала книги “Пісні Льоду та Полум’я” Дж.Р.Р.Мартіна, але саме серіал став елементом культурного фону. Тож, коли ми говоримо про привернення уваги до певних проблем завдяки фантастиці, це має бути або величезна кількість текстів, або перехід в екранізації. 

Фантастика може вивести непроговорені проблеми на інший рівень. Розуміння того, що атомна війна можлива, і це дуже страшно, вкорінилося в суспільній свідомості зокрема й завдяки фантастиці

Одна з наріжних тем в науковій фантастиці сьогодні — це природа людини, зокрема її свідомості, і яким чином вона корелюється з нашою біологічною природою, чи можливе цифрове безсмертя та інші подібні теми. 

Англомовна наукова фантастика зараз дуже зацікавлена культурною різноманітністю. Останні роки популярною є китайська фантастика, і це не випадково: китайський уряд вкладає у просування за кордон чималі кошти, адже вийти на світовий ринок можна тільки за умов якісного перекладу. Китайська фантастика стала популярною, а за нею пішли й інші. Важливо уточнити, що часто при цьому йдеться не про національну фантастику як таку, а про представників інших культурних середовищ, які вже давно живуть в англомовному світі, досконало володіють англійською і здатні нею якісно писати. Вони — одна з важливих запорук того, що національну точку зору почують, зрозуміють англійською. 

Підлітки & фантастична література: чого не вистачає вітчизняному ринку

Фантастики для підлітків у нас видається зовсім небагато, навіть у порівнянні із сусідньою Польщею. Це проблема нашого ринку, він недорозвинутий і не використовує усі можливості, які існують. 

Не можна сказати, що у нас абсолютно нечитаючі підлітки. Джоан Роулінг свого часу зробила величезний прорив, і досі її книжки працюють для популяризаціії читання, може, більше, ніж усі шкільні програми. 

Сьогодні, як і за часів мого дитинства, підлітки читають не лише підліткову літературу. Поряд іде класика, книги про подорожі, натомість залишається ще дуже багато тем, за які автори просто не беруться. Але і в дорослій літературі схожа ситуація. В українські літературі є якісь острівці — козаччина, часи ОУН УПА, початок ХХ століття, — але де у нас хоча б одна підліткова книжка про радянські часи, написана не в радянському дискурсі, ще й така, щоб читалася як захоплива, розважальна? Де у нас хоч одна підліткова книжка про Другу світову війну? 

І таких питань багато, по різних періодах історії. За цим стоїть глибша і грунтовніша проблема: для того, щоб письменник міг написати щось — має бути первинний інформаційний шар, має бути література науково-популярна, де можна взяти інформацію про побут того часу, тогочасну свідомість, цінності та норми суспільства. Усього цього страшенно не вистачає, і зрештою письменник мусить перетворитися на науковця, шукати інформацію в бібліотеках, архівах, а це часто обмежує через відсутність доступу до цілих кластерів тематичної інформації. 

Не можна писати фантастику, читаючи тільки фантастику

Якщо ми говоримо про майбутнє, тут така ж ситуація: у нас не дуже добре і з науково-популярною літературою, в якій науковці звертаються до майбутнього. Раніше, коли вони змальовували майбутнє, то просто змінювали один параметр і дивились, що буде. От введемо клонування і розкажемо історію Петра Сягайнеба, який клонував себе, аби всюди встигати. 

Сьогодні жанровий читач уже мислить системно й розуміє: один параметр може змінити всю картину світу. Відповідно, або ти науковець за освітою і читаєш, вишукуєш все це в науковій перекладній літературі, або ти апріорі створюєш вторинну книжку, бо не можна писати фантастику, читаючи тільки фантастику. Якісну, цікаву фантастику можна писати тільки тоді, коли ти як читач виходиш за межі жанру і починаєш читати науково-популярний мейнстрим.

Книги для кращого розуміння спецпроєкту «Фантастика» від  Володимира Арєнєва: 

— «Фізика майбутнього» Мічіо Кайку та інші його книжки;

— «Сліпобачення» та «Ехопраксія», Пітера Воттса;

— «Паперовий звіринець» Кена Лю; 

— книги вітчизняних авторів, Петра Яценка, Макса Кідрука, Наталії Щерби, Володимира Кузнєцова та інших.

27 Львівський міжнародний BookForum відбудеться за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерсітві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.