10 цитат про 10 важливих книжок Незалежності

10 цитат про 10 важливих книжок Незалежності

Якими є 30 років Незалежності в книжковій ретроспективі? Наводимо 10 цитат про 10 важливих книжок останніх 30 років 10 українських інтелектуалів та інтелектуалок.   Це спеціальний відеопроєкт у партнерстві з Українським інститутом книги — «10 про 10. Спроба канону», куратор письменник, культуролог, лауреат «Книги року» BBC Олександр Михед. 


У межах відеопроєкту 10 українських авторів, критиків та інтелектуалів говорили про 10 українських творів, написаних з 1991-го. Це література, без якої важко уявити нашу незалежність. В альтернативному форматі можна послухати про значущість «Культу» Любко Дереша, феномен «Амадоки» Софії Андрухович, глибину «НепрОстих» Тараса Прохаська, актуальність «Польових досліджень» Оксани Забужко та про інші романи незалежної епохи. Запрошуємо ознайомитися з рафінованим змістом кожної доповіді.


Андрій Бондар про «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко:

«Головне, завдяки чому цей роман залишиться у віках, — це стиль. Стиль вираження, стиль мислення, стиль мовлення, стиль різного поводження з різними регістрами мови. Це максимально поліфонічний, стилістично багатий твір, інопланетний для української літератури. На 1996 рік не можна було такого сподіватися».


Олена Галета про «Післячорнобильську бібліотеку» Тамари Гундорової:

«Людина післячорнобильської епохи була жертвою. Але ця книжка не про жертв. Вона оповідає нам, як з’являється новий свідок у постаті туриста, сталкера; як він досліджує новий світ, який становиться, коли все закінчилося».


Ірена Карпа про «Культ» Любко Дереша:

«Це пам’ятник смакам і добі, коли люди побачили, що книжки пишуть живі люди. Досі дивуюся, як у такому молодому віці можна було написати твір, що так добре читається дорослими.
Я знаю, що є люди, які почали читати з «Культу». Тут усе структуровано, тут короткі речення, наповнені сенсом абзаци, є подієвість, саспенс, багато гри слів. Багато чого, що не зчитувалося в юності, а зараз це — вау, такий малий, а так запалив!»


Роман Малиновський про «Воццека» Юрія Іздрика:

«Як і кожен постмодерний текст, «Воццек» багатошаровий. «Воццек» — це текст-сон. Сон як психоаналіз, про який багато писав Фройд. Фройд, якого зневажає Набоков. Набоков, якого обожнює Іздрик і постійно цитує у своєму романі. Але цей роман захопливий навіть без того, щоби бачити всі ці нашарування. Але коли ловиш їх, від цього стає ще цікавіше».


Олеся Островська-Люта про «Амадоку» Софії Андрухович:

«Це роман — складена реальність: він складається з величезної кількості частин, відсилок, шарів. Читач має переналаштовуватися: ти то біжиш разом із сюжетом пошуку озера Амадоки (яке, до слова, не можна знайти, воно лише в уяві), то повільно слухаєш історію Романи (тобто літератури) про Богдана. І ця історія також виявляється фікцією».


Євгеній Стасіневич про «Землю Загублених, або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко:

«Ми очікуємо прочитати прозу поетки (бо Катя Калитко починала і продовжує як поетка) і відразу закладаємо горизонт сподівань: там буде лірично, пишно, надто ритмічно. Але «Земля Загублених» — це лаконічна проза, яка більше про відсікання, ніж про додавання. Ці оповідання сюжетно захопливі. Тут читач бачить стрункий сторітелінг, який чіпляє, одразу має інтригу».


Тетяна Терен про «НепрОстих» Тараса Прохаська:

«Я вважаю, що навіть ще через 10, 20, 40 років, цей роман залишиться в каноні літератури, що почав формуватися ще у 80-х. Насамперед тому, що «НепрОсті» з’явилися в ніші, де до Тараса нічого не було. І всі, хто з’явиться після нього, матимуть «прохаськівський стиль». Бо література — це генетика; і літературні пазли, які існували до, формують твори, які будуть після».


Ганна Улюра про «Згори вниз» // «Звірослов» Тані Малярчук

««Згори вниз». Книжку відкриває невизначеність, а завершує нудьга. Нічого визначеного в цьому романі ми так і не почуємо. Це опис нестабільних психологічних станів. Що Малярчук уміє, так це писати душу, яка кричить від болю.
«Звірослов». Роман у новелах. Це три історії трьох жінок, занадто розумних як для свого віку. Вони здаються різними, але насправді про одне й те ж. Книжка про те, що треба хоч раз у житті мати силу від чогось відмовитися. Треба. А потім усе життя страждати фантомними болями від того, від чого мали силу відмовитися. Ми люди, ми слабкі».


Гаська Шиян про «Рекреації» Юрія Андруховича:

«В цьому романі відчувається імпульсивність, спонтанність і свобода. Такі речі я ціную в будь-якому мистецтві. Активно добираючи лексику, Андрухович не добирає слів. Він нещадно тролить усе й усіх, не боячись бути забаненим аудиторією».


Володимир Яценко про «Інтернат» Сергія Жадана:

«Це вражає, коли «маленька людина», яка є героєм цього «Інтернату» готова принести себе в жертву… Я відчуваю неймовірне піднесення, тому що це неймовірний твір. Це єдина книга, яку я пропонував, — бо я пропонував декілька різних книг, — своїм західним колегам, і про яку кажуть, що її треба екранізувати».


Головний культурний фестиваль країни 28 BookForum — це 160 подій, 250 учасників із 21 країни світу та 27 000 відвідувань. Ба більше, віртуально фестиваль триває й досі: 15–19 вересня зустрічі відбувалися в гібридному форматі (наживо та онлайн). Переглянути записи відеопроєкта «10 про 10. Спроба канону» можна на сайті: https://bookforum.ua/events/88


Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації. Матеріал підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою автора.