Ми не стаємо старші, ми стаємо досвідченіші…
У дворику Львівського інституту банківської справи три відомі українські письменниці - вінничанка Катерина Калитко та львів’янки Галина Крук і Галина (Гаська) Шиян – дискутували на тему «Шари і глибини досвіду».
Цю тему можна перефразувати як «Час та наші стосунки з ним», адже саме час і його вплив були основною темою на цьому майданчику, який відбувся у рамках одного з 14 тематичних кластерів 24-го Форуму видавців - «Стиль життя».
Обговорювати досвід і зміни, якими він неминуче відбивається на людських тілах та душах, були запрошені авторки, яким ця тема надзвичайно цікава і є однією з провідних у їхніх нових книгах.
Катерина Калитко привезла з собою на Форум збірку оповідань «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки», а Галина Крук мала представити книгу віршів «Доросла». Обидві збірки вийшли друком у «Видавництві старого Лева».
Оскільки презентації книг мали відбутися окремо наступного дня, жвава розмова точилася швидше навколо особистого досвіду, власного відчуття та переосмислення змін, ніж навколо літератури.
«Дорослий - це ти, і нема на кого перекласти цю місію»
Галина Крук:
«Але ти раптом розумієш, що нікого «життя потім» вже не буде, ніякого варіанту «я зроблю це, коли подорослішаю», «я стану тим-то, коли виросту», нема іншого варіанту, ти вже виріс і ти мусиш все робити тут і зараз. Ти раптом розумієш, що дорослий - це ти, і нема на кого перекласти цю місію».
«Жінка категорично не може дозволити собі однієї речі…»
Катерина Калитко
«У мені, мабуть, якийсь антисистемний модуль; коли на мене тиснуть, я починаю пристрасно хотіти не відповідати чомусь. Це не є підліткове, коли ти хочеш щось довести. Ти просто хочеш мати свободу і щоб на неї ніхто не зазіхав.
Жінка може дозволити себе все, що вона вважає за доцільне, розумне і приємне для себе. Жінка категорично не може дозволити собі однієї речі: неповаги до себе».
«Ми продовжуємо жити в патріархальному суспільстві»
Катерина Калитко:
«Ми часто хибно переоцінюємо товщину панцира в якому уявляємо собі наших батьків і дідів. Вони насправді можуть виявитися не настільки серйозними і консервативними, як це виглядає на старих фото чи у родинних розповідях.
З кожним десятиліттям суспільний прес тисне менше. Богу дякувати, хай так далі і триває.
Ми продовжуємо жити в патріархальному суспільстві, і хоча проблем ще купа, за свої права боротися доведеться ще дуже довго, але вже можна по-людськи існувати.
А їм просто було легше мімікрувати під суспільні очікування. І за людьми, що не всміхаються на старих фото і стоять в строгих костюмах і сукенках під горло, можуть бути такі пристрасті, що нам і не снилося».
«З одного боку, тобі здається, що щось губиться, а з іншого, що ти щось набуваєш».
Галина Крук:
«Дивна штука, через котру проходять всі дівчатка. Спочатку вони хочуть бути схожими на маму, у віці, коли оформлюється уявлення жіночності. У підлітковому віці, навпаки, страшенно не хочеться бути подібною. «Я інакше буду виглядати!» А потім проходить певний вік і ти починаєш любити цю схожість, Ти починаєш сприймати це як певну даність, те, що ти цього не можеш уникнути, і від цього треба отримати задоволення.
Моя нова книжка, яка трохи кокетливо називається «Доросла», вона якраз про те, як вчишся себе любити з віком, з недоліками, з тим, що ти не будеш такою, як у 20 років. З одного боку, тобі здається, що щось губиться, а з іншого, що ти щось набуваєш. Це основний настрій цього вікового усвідомлення. Він мені страшенно важливий.
Потім будуть нові відкриття, щось я собі ще збагну, але зараз для мене це найновіше, чим я дуже дорожу».
«Важливе вміння оцінювати людину не за те, чого в неї нема, а за те, що в неї є».
Галина Крук:
«У нашому суспільстві, особливо у діловому світі є негативне ставлення до віку. Навіть якщо подивитися вакансії, часто шукають людину 25 років з 10-річним досвідом і купою додаткових вмінь
Натомість людину, яка досягла певного віку, починають хибно оцінювати, навіть там, де вік мав би бути позитивом.
Ми ніби проскочили через момент, коли існувало традиційне середовище, де людину оцінюють за віком, стажем роботи. І опинилися у середовищі, де вік працює проти тебе. Чи більше – тим гірше».
«Я вважаю, не можна вчити молоду людину, щоб вона поважала старшу людину тільки за вік. Зараз виросло цікаве молоде покоління, яке абсолютно не визнає авторитетів, і це другий бік проблеми.
Є певні спеціальності, де без досвіду важко, наприклад, сценаристика. Ти можеш бути активним молодим, закінчити курси там і сям, але якщо в тебе немає життєвого матеріалу... А якщо матеріал є, і ти досить гнучкий і креативний, ти можеш навчитися цього технічного вміння.
Незалежно від віку, вихід - у гнучкості, відкритості до нового. Відкритість мені здається одним з найважливішим вмінь і можливостей подолати цю проблему».
«Мені цікаво, як виникає ця взаємодія поета і слухача, це завжди жива енергія».
Галина Крук:
«Для мене як автора найочікуваніша подія - та, де я буду презентувати мою книгу. Я збрешу, якщо скажу інакше. А якщо про заходи, які безпосередньо не стосуються мене, я завжди спостерігаю, на кожному Форумі, як реагує публіка під час «Ночі поезії». Я дивлюся, як сприймають ту чи іншу поезію, автора. Як публіка стає дорослішою… чи інакшою. До певного часу читати на публіку верлібри, ще 10 чи 15 років тому, це було гибле діло. Тобто ти міг що завгодно читати, але римований текст завжди вважався кращим, ніж верлібр, який би він не був вишуканий. Але публіка змінилася.
Я дивлюся на це не як автор, а як літературознавець, як людина, що цікавиться сучасною літературою. Мені цікаво, як виникає ця взаємодія поета і слухача, це завжди жива енергія».
«Для мене Форум видавців - ритуал, який починає сезон і задає літературний рік».
Катерина Калитко:
«Я приїхала на форум з великою радістю, що я нарешті тут, бо я пропустила минулорічний форум, а це для мене - ритуал, який починає сезон і задає літературний рік. Я з 2005 року відвідую його щороку, за винятком попереднього, - і все пішло неправильно. Сподіваюся, цього разу камертон спрацює, як потрібно.
Мені хотілося б послухати авторку книжки «Убити дракона» (збірка художніх репортажів Катажини Квятковської-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» - прим. Ред.), дуже хочу придбати новинки: українську поетичну антологію від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», книжки Ірини Жиленко та Ігоря Римарука (дві поетичні збірки з серії “Українська поетична антологія”: “Три потоки місячного світла” Ігоря Римарука, і “Вибране” Ірини Жиленко – прим. Ред.), Хочу послухати публічне інтерв’ю з Мар’яною Савкою.
Головне - все встигнути, адже програма традиційно дуже насичена. Як показує практика, із запланованого реалізується у кращому випадку половина.
Відбудеться презентація моєї книги. Готуємося до неї з внутрішнім мандражем. Ви, мабуть, читали опис благодійної акції*. Зараз тяжкий час, люди знекровлені, ми поставили на ноги армію, але ціною того було абсолютно знекровлене суспільство. Я вже бачу по інших волонтерських рухах, що дуже важко збирати кошти на армію, тому хвилююся за все. Але це дуже знакова для мене подія, бо книжка етапна, дуже хочу, щоб це прозвучало».
*15 вересня відбулася презентація книги Катерини Калитко та благодійна фотовиставка-аукціон, на якому лотами стали світлини авторки, зроблені під час мандрівок у Криму.
Кошти будуть передані організації «КримSOS» для допомоги дітям кримських політв'язнів.
Записала Аліса Волкова
Фото автора
«Дорослий - це ти, і нема на кого перекласти цю місію»
Галина Крук:
«Але ти раптом розумієш, що нікого «життя потім» вже не буде, ніякого варіанту «я зроблю це, коли подорослішаю», «я стану тим-то, коли виросту», нема іншого варіанту, ти вже виріс і ти мусиш все робити тут і зараз. Ти раптом розумієш, що дорослий - це ти, і нема на кого перекласти цю місію».
«Жінка категорично не може дозволити собі однієї речі…»
Катерина Калитко
«У мені, мабуть, якийсь антисистемний модуль; коли на мене тиснуть, я починаю пристрасно хотіти не відповідати чомусь. Це не є підліткове, коли ти хочеш щось довести. Ти просто хочеш мати свободу і щоб на неї ніхто не зазіхав.
Жінка може дозволити себе все, що вона вважає за доцільне, розумне і приємне для себе. Жінка категорично не може дозволити собі однієї речі: неповаги до себе».
«Ми продовжуємо жити в патріархальному суспільстві»
Катерина Калитко:
«Ми часто хибно переоцінюємо товщину панцира в якому уявляємо собі наших батьків і дідів. Вони насправді можуть виявитися не настільки серйозними і консервативними, як це виглядає на старих фото чи у родинних розповідях.
З кожним десятиліттям суспільний прес тисне менше. Богу дякувати, хай так далі і триває.
Ми продовжуємо жити в патріархальному суспільстві, і хоча проблем ще купа, за свої права боротися доведеться ще дуже довго, але вже можна по-людськи існувати.
А їм просто було легше мімікрувати під суспільні очікування. І за людьми, що не всміхаються на старих фото і стоять в строгих костюмах і сукенках під горло, можуть бути такі пристрасті, що нам і не снилося».
«З одного боку, тобі здається, що щось губиться, а з іншого, що ти щось набуваєш».
Галина Крук:
«Дивна штука, через котру проходять всі дівчатка. Спочатку вони хочуть бути схожими на маму, у віці, коли оформлюється уявлення жіночності. У підлітковому віці, навпаки, страшенно не хочеться бути подібною. «Я інакше буду виглядати!» А потім проходить певний вік і ти починаєш любити цю схожість, Ти починаєш сприймати це як певну даність, те, що ти цього не можеш уникнути, і від цього треба отримати задоволення.
Моя нова книжка, яка трохи кокетливо називається «Доросла», вона якраз про те, як вчишся себе любити з віком, з недоліками, з тим, що ти не будеш такою, як у 20 років. З одного боку, тобі здається, що щось губиться, а з іншого, що ти щось набуваєш. Це основний настрій цього вікового усвідомлення. Він мені страшенно важливий.
Потім будуть нові відкриття, щось я собі ще збагну, але зараз для мене це найновіше, чим я дуже дорожу».
«Важливе вміння оцінювати людину не за те, чого в неї нема, а за те, що в неї є».
Галина Крук:
«У нашому суспільстві, особливо у діловому світі є негативне ставлення до віку. Навіть якщо подивитися вакансії, часто шукають людину 25 років з 10-річним досвідом і купою додаткових вмінь
Натомість людину, яка досягла певного віку, починають хибно оцінювати, навіть там, де вік мав би бути позитивом.
Ми ніби проскочили через момент, коли існувало традиційне середовище, де людину оцінюють за віком, стажем роботи. І опинилися у середовищі, де вік працює проти тебе. Чи більше – тим гірше».
«Я вважаю, не можна вчити молоду людину, щоб вона поважала старшу людину тільки за вік. Зараз виросло цікаве молоде покоління, яке абсолютно не визнає авторитетів, і це другий бік проблеми.
Є певні спеціальності, де без досвіду важко, наприклад, сценаристика. Ти можеш бути активним молодим, закінчити курси там і сям, але якщо в тебе немає життєвого матеріалу... А якщо матеріал є, і ти досить гнучкий і креативний, ти можеш навчитися цього технічного вміння.
Незалежно від віку, вихід - у гнучкості, відкритості до нового. Відкритість мені здається одним з найважливішим вмінь і можливостей подолати цю проблему».
«Мені цікаво, як виникає ця взаємодія поета і слухача, це завжди жива енергія».
Галина Крук:
«Для мене як автора найочікуваніша подія - та, де я буду презентувати мою книгу. Я збрешу, якщо скажу інакше. А якщо про заходи, які безпосередньо не стосуються мене, я завжди спостерігаю, на кожному Форумі, як реагує публіка під час «Ночі поезії». Я дивлюся, як сприймають ту чи іншу поезію, автора. Як публіка стає дорослішою… чи інакшою. До певного часу читати на публіку верлібри, ще 10 чи 15 років тому, це було гибле діло. Тобто ти міг що завгодно читати, але римований текст завжди вважався кращим, ніж верлібр, який би він не був вишуканий. Але публіка змінилася.
Я дивлюся на це не як автор, а як літературознавець, як людина, що цікавиться сучасною літературою. Мені цікаво, як виникає ця взаємодія поета і слухача, це завжди жива енергія».
«Для мене Форум видавців - ритуал, який починає сезон і задає літературний рік».
Катерина Калитко:
«Я приїхала на форум з великою радістю, що я нарешті тут, бо я пропустила минулорічний форум, а це для мене - ритуал, який починає сезон і задає літературний рік. Я з 2005 року відвідую його щороку, за винятком попереднього, - і все пішло неправильно. Сподіваюся, цього разу камертон спрацює, як потрібно.
Мені хотілося б послухати авторку книжки «Убити дракона» (збірка художніх репортажів Катажини Квятковської-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» - прим. Ред.), дуже хочу придбати новинки: українську поетичну антологію від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», книжки Ірини Жиленко та Ігоря Римарука (дві поетичні збірки з серії “Українська поетична антологія”: “Три потоки місячного світла” Ігоря Римарука, і “Вибране” Ірини Жиленко – прим. Ред.), Хочу послухати публічне інтерв’ю з Мар’яною Савкою.
Головне - все встигнути, адже програма традиційно дуже насичена. Як показує практика, із запланованого реалізується у кращому випадку половина.
Відбудеться презентація моєї книги. Готуємося до неї з внутрішнім мандражем. Ви, мабуть, читали опис благодійної акції*. Зараз тяжкий час, люди знекровлені, ми поставили на ноги армію, але ціною того було абсолютно знекровлене суспільство. Я вже бачу по інших волонтерських рухах, що дуже важко збирати кошти на армію, тому хвилююся за все. Але це дуже знакова для мене подія, бо книжка етапна, дуже хочу, щоб це прозвучало».
*15 вересня відбулася презентація книги Катерини Калитко та благодійна фотовиставка-аукціон, на якому лотами стали світлини авторки, зроблені під час мандрівок у Криму.
Кошти будуть передані організації «КримSOS» для допомоги дітям кримських політв'язнів.
Записала Аліса Волкова
Фото автора