Аскольд Мельничук і повернення вигнанців: про еміграцію, біженців, Україну і США

22 вересня в межах Book Forum у конференц-залі Палацу мистецтв відбулася подія «Аскольд Мельничук і повернення вигнанців: про еміграцію, біженців, Україну і США». Розмовляли з англійським письменником Мар’яна Савка та Оксана Забужко. Оксана Забужко:

Сьогодні ми презентуємо книгу Аскольда Мельничука «Посол мертвих». Тема українсько-американських стосунків. Цій темі можна було присвяти окремий меморіальний вечір». Хоча мова, якою розмовляє Аскольд Мельничук – англійська, але він і прекрасно розуміє українську, навіть вміє нею читати.

Передмову до книги написала Оксана Луцишин. Тема української травми торкнулася і літератури також. Вона думає, якою ж мірою досвід діаспори, еміграції, розсіяння чотирьох поколінь, залишається нами неосмисленим, необговореним, неокультурненим? Досвід Аскольдових героїв – досвід, де в людини на один ступінь менше захисту. Аскольд каже:

«Мої родичі мусили покинути країну. Я ріс у дивній атмосфері. Моя перша мова – українська, але у школі я почав вчити англійську, що не подобалося моїй сім’ї. Кожен з нас з різних причин має декілька ідентичностей. Це нормально.

Оксана Забужко:

Деколи родина є справжнім тиском, вона стає токсичною. Всупереч зовнішньому світу, який хоче «перемолоти», зруйнувати сім’ю як інститут. Я виросла у квартирі, яка прослуховувалася. Шизофринічний розкол особистості. Хоча й це непогано для літератури.

Мар’яна Савка:

Все частіше з’являється висвітлення теми «скелетів» у родинних шафах. Історія приватності, особистого простору і токсичності, яка тисне на особистість, дбаючи тільки про свою свободу. В сучасному світі, маючи імперський досвід, «радянину», ми всі є дітьми тієї епохи, і кожен у своїй крові має якийсь відсоток радянського впливу. В кожній родині, де були репресії, табори (яке б місто це було: Київ, Львів, Донецьк чи Дніпро)  відбувалися подібні речі, заборонялося те саме. Радянські політики ліпили українську радянську націю. Проте разом зі зміною інформаційних систем, відкритістю суспільства ми творимо нову українську ідентичність. Вона має в своїх основі драматичний закритий досвід минулого: відкриває портал і відбудовує своє майбутнє. Особливо «пробило» під час Революції гідності.

У нашій країні завжди було яскраве домінування недержавної мови. І хоча наш Президент й спрямовує стратегічний курс на українську мову, але тут найголовніше інше – наше ставлення до цього. Це тільки наш вибір. Як ми маємо реагувати? Ми повинні не тільки захищати свою мову, ми повинні творити літературний простір. І втягувати туди людей, які ще роблять свій вибір. Автор: Анастасія Мигидюк, прес-центр 25 Book Forum Фото: Назар Хомів, прес-центр 25 Book Forum