Belle époque або листи ще тієї штучки Лесі
Гарною традицією Форуму видавців вже другий рік підряд є презентувати зібрання листів Лесі Українки. 15 вересня у конференц-залі палацу відбулася презентація книги «Леся Українка. Листи: 1898-1902».
Унікальне видання: світ побачили листи вже дорослої зрілої Лесі Українки в упорядкуванні Валентини Прокіп і за участі Оксани Забужко, яка стала натхненницею обох томів. «Кожна людина помирає двічі: уперше, коли робить останній подих, удруге – коли про неї припиняють говорити» - цими словами почалася сьогоднішня зустріч. Унікальний роман у віршах є неоціненно титанічною працею багатьох людей.
Основною метою було відкрити Лесю Українку не такою, як усі звикли знати її ще зі школи, а іншою: справжньою, емоційно-вибуховою, аристократичною європейською панянкою.
«Нині кожен прочитавши це видання зможе зробити свою оцінку» - наголосила пані Валентина. Упорядниця дуже цікавиться думкою молоді стосовно геніальної української жінки і з посмішкою процитувала дуже влучний коментар, написаний після виходу першого тому листів: «Та вона була ще тою штучкою!».
Кожен лист, сторінка, світлина є окремою цілісною історією, за якою стоїть окрема людина. Загалом у томі шістдесят листів, оригінали сорока з них зберігаються у Празі. У листах ви можете побачити Ларису Петрівну Косач другом, поетом, гострою на язик панною, яку критика боялася живою, бо вона, як метелик летіла на гору, обпалювала крила, але була справді живою. Наповненим невимовними емоціями є лист Лесі до Віри Григорівни Крижанівської після смерті Сергія Мержинського, який прочитала для публіки пані Валентина.
Оксана Забужко розповіла, що має іншу оптику на бачення видання, адже протягом сорока років була з Лесею і може кілометрами цитувати її листи. Було піднято тему історії літератури Лесі і про Лесю за останні сто років, згадано про «Хронологію життя і творчості» видану в 70-х роках минулого сторіччя, яка стала страшним підступом для влади під радянським сонцем.
«Музика не грає, коли її не слухають. Література не пишеться, коли її не читають. Троянда не пахне, коли її не нюхають» - підкреслила Оксана Забужко. Леся Українка – це не просто дівчина з купюри у 200 грн, яка написала «Лісову пісню» - це лише стеоретип, який і намагаються розбити всі ті, хто прилучився до видання листів Лесі. Пані Оксана сказала, що чекала другого тому більше, ніж молодь нового сезону «Гри Престолів».
Та й загалом, Європу для українців відрив не безвіз! Епоху belle époque (фр. «прекрасна епоха») не просто знала і розуміла, а й відривала для України жінка, яку І. Франко назвав «чи не одиноким мужчиною на всю новочасну українську літературу». І хіба не збіг, що прекрасна епоха Європи випала саме на роки життя Лариси Петрівни Косач?
Другий том листів є неймовірно цінним і для мовознавців, адже вперше у виданні збережено правопис. Також унікальність полягає у листах – збережено хвилясті риски, лінії,крапки, які ставила сама Українка. Також окрему вдячність Оксана Забужко виголосила видавництву за сміливість вмістити у книзі портрети усіх чоловіків, які були небайдужі серцю Лесі. У листах ви можете побачити таку культуру почуттів, яку не зображують нині голлівудські фільми.
Не оминули увагою і листи між Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, які були близькими подругами. Саме у листі до неї 1899 році дочка Прометея напише: «ніколи найбільші друзі не знали мене всеї» і найбільшим бажанням серця упорядниці і є: зрозуміти цю сильну і водночас ніжну жінку, хоча як наголосила Оксана Забужко на завершення: «З Ларисою Петрівною треба обережно і на Ви».
Отакою була вона, прекрасна епоха України…чи то Українки. А нам залишається лише чекати наступного Форуму і сподіватися презентації вже третього тому листів невідомої нам Лесі.
Основною метою було відкрити Лесю Українку не такою, як усі звикли знати її ще зі школи, а іншою: справжньою, емоційно-вибуховою, аристократичною європейською панянкою.
«Нині кожен прочитавши це видання зможе зробити свою оцінку» - наголосила пані Валентина. Упорядниця дуже цікавиться думкою молоді стосовно геніальної української жінки і з посмішкою процитувала дуже влучний коментар, написаний після виходу першого тому листів: «Та вона була ще тою штучкою!».
Кожен лист, сторінка, світлина є окремою цілісною історією, за якою стоїть окрема людина. Загалом у томі шістдесят листів, оригінали сорока з них зберігаються у Празі. У листах ви можете побачити Ларису Петрівну Косач другом, поетом, гострою на язик панною, яку критика боялася живою, бо вона, як метелик летіла на гору, обпалювала крила, але була справді живою. Наповненим невимовними емоціями є лист Лесі до Віри Григорівни Крижанівської після смерті Сергія Мержинського, який прочитала для публіки пані Валентина.
Оксана Забужко розповіла, що має іншу оптику на бачення видання, адже протягом сорока років була з Лесею і може кілометрами цитувати її листи. Було піднято тему історії літератури Лесі і про Лесю за останні сто років, згадано про «Хронологію життя і творчості» видану в 70-х роках минулого сторіччя, яка стала страшним підступом для влади під радянським сонцем.
«Музика не грає, коли її не слухають. Література не пишеться, коли її не читають. Троянда не пахне, коли її не нюхають» - підкреслила Оксана Забужко. Леся Українка – це не просто дівчина з купюри у 200 грн, яка написала «Лісову пісню» - це лише стеоретип, який і намагаються розбити всі ті, хто прилучився до видання листів Лесі. Пані Оксана сказала, що чекала другого тому більше, ніж молодь нового сезону «Гри Престолів».
Та й загалом, Європу для українців відрив не безвіз! Епоху belle époque (фр. «прекрасна епоха») не просто знала і розуміла, а й відривала для України жінка, яку І. Франко назвав «чи не одиноким мужчиною на всю новочасну українську літературу». І хіба не збіг, що прекрасна епоха Європи випала саме на роки життя Лариси Петрівни Косач?
Другий том листів є неймовірно цінним і для мовознавців, адже вперше у виданні збережено правопис. Також унікальність полягає у листах – збережено хвилясті риски, лінії,крапки, які ставила сама Українка. Також окрему вдячність Оксана Забужко виголосила видавництву за сміливість вмістити у книзі портрети усіх чоловіків, які були небайдужі серцю Лесі. У листах ви можете побачити таку культуру почуттів, яку не зображують нині голлівудські фільми.
Не оминули увагою і листи між Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, які були близькими подругами. Саме у листі до неї 1899 році дочка Прометея напише: «ніколи найбільші друзі не знали мене всеї» і найбільшим бажанням серця упорядниці і є: зрозуміти цю сильну і водночас ніжну жінку, хоча як наголосила Оксана Забужко на завершення: «З Ларисою Петрівною треба обережно і на Ви».
Отакою була вона, прекрасна епоха України…чи то Українки. А нам залишається лише чекати наступного Форуму і сподіватися презентації вже третього тому листів невідомої нам Лесі.