«Більшість людей не ходять у музеї та театри»: на заході BookForum дискутували про мистецтво соціальної дії
19 вересня у межах 26 BookForum говорили про поняття - «запиту» і «кон’юктури». Серед учасників дискусії були Олександра Коваль ( директорка Українського інституту книги), Ярослава Кравченко (арт-директорка «Дикого театру»), Ольга Балашова (мистецтвознавиця) та інші. Керувала дискусією Анастасія Платонова.
На заході міркували про створення культурного продукту і його взаємодію на суспільство. Щоб доробок культури був затребуваним, на нього потрібен попит. Саме поняття «кон'юнктури» це характеризує. Йдеться про запит аудиторії, з одного боку. А з іншого – про відповідну реакцію держави.
Тобто, спочатку виникає запит умовного користувача. Далі – виробляють культурний продукт, зважаючи на потреби аудиторії. Кінцевою метою є підтримка цього вже на державному рівні. До прикладу, зараз держава виділяє більше коштів на розвиток українського кіно. Відповідно, вітчизняний продукт стає більш якісним і доступним для ширшою аудиторії.
Однак, у цьому є і свій мінус. Український виробник продукує все більше «вітчизняного». І не факт, що серед цього є хороший та вартий уваги результат. Візьмемо театр. Часто режисери повторюють одну й ту саму ідею у кількох виставах. Після цього вона стає кон’юктурною. І це має пагубний вплив на аудиторію. Глядачі звикають до одноманітності, а потім інтерес зникає.
«Люди не ходять у музеї чи ті ж театри. Зараз вони працюють самі на себе. Єдиними відвідувачами є співробітники цих самих музеїв», - зазначила Ольга Балашова.
Ще одне – державний запит і запит суспільства варто відмежовувати. Це різні речі. Люди формують запит не на те, що може вважатися вищою культурною ланкою. Їм потрібні серіали, що сприяють деградації. Відповідно, державі важко реагувати на подібні заклики. Стає складніше виховувати тип «свідомого громадянина». Читання якісної літератури, відвідування виставок, театрів – усе це допомагає реалізувати себе та формуватися як особистість. Утім, лиш меншість обирає останній варіант.
Якщо говорити про мистецтво, то воно повинно переплітатися з іншими. Наприклад, людина хоче розвивати театральну ниву , отже, мусить підтримувати зв’язок із тими ж драматургією чи літературою. До слова, зараз є дуже мало драматургів. Їх ніхто не спонукає творити, писати якісні сценарії, бо немає підтримки від держави. У нас нема прямого запиту від держави до театру. І це є проблемою.
«Вистава з’являється тоді, коли приходить глядач» - і ця думка є вірною. У суспільстві сформувався стереотип. Люди майже не ходять у театри чи музеї, бо не вбачають у тому інтересу. Із цим боротися важко. Та чи потрібно?
«Мені глибоко все одно на тих людей, які не ходять до мене в театр. Мені достатньо й десяти. Але тих, що є справжніми поціновувачами мистецтва», - зізналася Ярослава Кравченко.
Нема запиту – можна його сформувати штучно. І при цьому йти на ризик. Між «кон'юнктурою» і «запитом» є тонка межа, якою балансувати досить важко. Тут є кілька варіантів: митцям необхідно навчитися розрізняти потребу аудиторії, державі – підтримувати культуру. А щодо слухачів, то за ними прослідкувати досить важко. Проте, завжди будуть ті, що зможуть оцінити титанічну працю митця. Напевно, це найголовніша мета творчого процесу.
Автор - Вінніченко Анжеліка