Інтерв´ю дня. Андрій Комарницький, іконописець: «Кожна дитина народжується талановитою, завдання батьків бути терпеливими і не загубити цей талант»

Серед багатьох творчих майстер-класів на Форумі, виділявся один, учасники якого були неймовірно спокійні і зосереджені, не зважаючи на довколишній гамір, адже вони малювавали унікальні витвори – ІКОНИ. Ми поспілкувались із автором цього майстер-класу, львівським іконописцем, який відроджує староруську іконописну традицію, співзасновником іконописної майстерні «Алімпій», викладачем студії іконопису Центру Родини при Фонді Святого Володимира -  Андрієм Комарницьким. - Пане Андрію, скажіть, на Вашому майстер-класі по іконопису були присутні лише дівчатка, а іконопис, це більше чоловіча чи жіноча справа? - Звичайно, іконописом традиційно більше займаються чоловіки, хоча є й такі жінки, які можуть дати чоловікам фору. Є така сучасна іконописниця Люба Яцків чи Іванна Крип´якевич, нам чоловікам з ними важко конкурувати (сміється – ред.). Це дуже сильні митці. - Чи кожен художник може стати іконописцем? - Не кожен хто малює, може малювати ікони. Так, до прикладу, Реріх, хоча як художник він дуже потужний, але ті ікони, які він малював, це щось дуже приблизне... При всій повазі до Реріха. Це мусить бути пов´язано з певним типом духовності. Кажуть, що є православна чи східна духовність, хоча в західних, католицьких країнах є також сильні живописці такі як Кіко Аргуельо (Аргентина) чи отець Марк Рупнік (Словенія). Вони дуже цікаво працюють – поєднують мозаїку з іконописом. Так у Реріха духовність ближча до буддизму, то йому було непросто малювати, але якщо ми маємо східну, я маю на увазі православну християнську духовність, то нам легше малювати. У мене є хлопчик Миколка, який дуже талановитий і не зважаючи на певні проблеми зі здоров´ям, він уже малює дуже потужні ікони. Я ним захоплююсь.... - Що Ви вкладали у ті майстер-класи, які проводили у рамках Дитячого Форуму? - Іконопис – це доторк до Божественної абсолюиної краси, бо хто є прекрасніший як не Господь... Ікона по суті це копія з копії оригіналу, яким є Божественний Образ. Деколи іконописець може так і невиписати свій почерк і просто ремісничо змальовувати, але дітки так не люблять. Вони бачать все по-своєму. І коли дитинці показати прекрасну ікону і дати їй можливість помалювати, то вона з таким захопленням малює цю красу, бо вона не має штампу. Вона, ця дитинка, є чиста, вона не знає штампів чи непотрібних обмежень. Якщо зуміти пояснити дитині красу ікони, то дитинка може серцем це сприймати. А буває, що людина вже доросла і починає малювати, але вона настільки вже заштампована, що вона може вже не відкритися. З дорослими важче працювати ніж з дітьми. А взагалі цей курс, який подається у майстер-класі, дуже короткочасний, він розрахований на короткий момент, щоб дитина зосереджилась і могла створити, щось прекрасне. - Як Ви зрозуміли, що хочете стати іконописцем? - Наше дитинство проходило у радянський час і тоді було дуже непросто доторкнутись до сакрального, але в мене у бабусі була ікона Богородиці, австрійський олеодрук. Цей образ Богородиці по доброму мене переслідував. Я спав і він був наді мною, чував - це був якийсь такий контакт. Я бачив як Богородиця тримає цю руку Ісусика... Це був переспів образу Неустанної Помочі. Вона на мене впливала, я не усвідомлював як... Але тоді досвіду іконописного не було. Згодом в училищі Труша, раптово хтось з одногрупників приніс намальовану за традицією ікону яєчною темперою і я з таким захопленням на неї дивився. Але і тоді я ще не вірив, що зможу малювати ікони... Бо ікони, це такий важливий досвід, це через ікону передається іншій людині досвід Бога, яка через ікону буде пізнавати цього Бога. Це щось дуже цікаве... Вирішальним поштовхом для того, щоб я обрав шлях іконописця був мій духівник о. Орест Фредина, який попросив намалювати дві великі ікони для каплиці на Сихові. Я був на другому курсі Академії. Тоді був час, коли ще не було ні матеріалів, чим малювати, ні навіть кафедри іконопису.... Ми з моїм другом малювали ці ікони півроку і це був такий важлививй досвід, що ми відчули - це вже на все життя. Ця перша ікона – це найсокровенніше, що тільки може бути. Я малював ікону Богородиці, а мій друг – Орест Городинський малював Христа. З того часу ми сказали, що будемо іконописцями. -  Яка ікона Вас найбільше надихає? - Зараз цікаво розписується багато сучаних храмів - Церква Богородиці на Сихові, храм Всіх Святих на Любінській, один з перших храм Володимира і Ольги, ще є цікавий монументальний храм Любомира Медведя у Суховолі.... Але ми для себе вирішили, що будемо відновлювати києворуський стиль доби Алімпія і осучаснювати його. У цьому стилі ми розписали окремі храми - хрещальня Покрови на Левандівці, оздоблюємо церкву Ольги і Єлизавети на Привокзальній. Прагнемо його розвивати і не просто копіювати Києво-Руську ікону, а робити переспіви з іконопису Київської школи Х1 століття. Для мене особисто особлива ікона Богородиця Велика Панагія, це унікальна ікона величава, яка ще відома як Ярославська ікона. Вона цікава тим, що на ній Богородиця зображена лише кількома кольорами – чорним, білим, золотом і пурпуром. Це київська ікона кінця ХІ ст. доби Алімпія. І ця ікона має славу нерукотворної... - Чи може малювання конкурувати з компютером - Малювання може конкурувати з комп´ютером, бо воно дає досвід, який ніколи не дасть ком»ютер. Діти живі – і цей процес малювання, творення – це їхня суть. Звичайно, що у багатьох дітей це вмирає, дорослі чи якісь обставини вбивають у дітей цей дар, але те що народжується з ними – це щось фантастичне. І тому будь яка дитина має здатність до творчості і до малювання. До речі, у Центрі Родини, де я викладаю, займаються близько 800 діток, де дітей намагаються розвивати максимально творчо і розпалювати цей вогник, який є в душі кожної дитини… - Чи у вашому дитинстві поза малюванням залишався час на читання? - Якщо взяти співвідношення – то це було 50 на 50. Малювання і читання, так ще з чотирьох років мій дядько давав мені малювати Пушкіна, Шевченка. А книжки то я вже брав з бібліотеки з 8, 10 років. Звичайно, діти найбільше люблять казочки, пригодницькі книги. Ще мене вразила «Рамаяна» (індійський епос), ну і твори Жуль Верна. Ми на його творах росли і розвивались. - Які Ваші враження від Дитячого Форуму? - О, ми водили сюди своїх діток, це що ви зробили, це просто фантастично... Тут є і книги, і техніка, і космос. Вони тут днюють і ночують.. Тут просто рай для дітей. Це дуже масштабно і потужно. - Як зробити, щоб дітям була цікава література і мистецтво? Батьки мусять бути пречетні до прекрасного, щоб це дитині вкласти і розвинути. Батьки можуть мимоволі спрямовувати дитину на більше технічні моменти навіть у малюванні, а творча особистість вона є дуже цікава і непроста. Щоб творчу особистість зрозумісти, відчути, підтримати, треба відчувати це у собі... Повторюся, усі діти народжуються обдарованими, але реалізовують цей дар одиниці. Це дуже тонка праця. Якщо дитина хоче щось робити – то треба їй в цьому сприяти. Це одне з моїх правил, і робити це у Божій присутності, з Богом це легше, бо Бог є найвищий творець.