Персона Форуму. Паоло Джордано

[:ua]Книги сучасного італійського письменника Паоло Джордано виходять мільйонними тиражами і перекладені багатьма мовами, зокрема й українською. До 23 Форуму видавців у Видавництві Старого Лева виходить друга книга італійця у перекладі Андрія Маслюха. Роман «Чорне і сріблясте» автор презентуватиме у Львові особисто. Раніше у цьому ж видавництві вийшов роман-бестселер Джордано «Самотність простих чисел», який також переклав Андрій Маслюх. Паоло Джордано за основним фахом – фізик-теоретик. Народився 1982 р. в Турині. Навчався в Туринському університеті. У 2010 р. захистив докторську дисертацію з фізики елементарних частинок. У січні 2008 р. у видавництві «Мондадорі» вийшов його перший роман «Самотність простих чисел» (La solitudine dei numeri primi), а вже у липні Джордано став наймолодшим в історії лауреатом найпрестижнішої італійської літературної премії «Strega». Тільки в Італії у 2008 році було продано більше мільйона примірників книжки. Роман перекладено понад тридцятьма мовами. Наступні романи Джордано: «Людське тіло» (Il corpo umano; 2012) та «Чорне і сріблясте» (Il neroe l’argento; 2014). Видавництво Старого Лева пропонує уривок з роману «Cамотність простих чисел» *** Тепер можна буде цілий день просидіти перед телевізором. Вона прийме душ, переодягнеться в усе чисте, взує свої пухові пантофлі... І Аліче справді просиділа б решту дня у теплі й добрі, якби бодай на мить відвела очі від лиж і зиркнула вперед. Цього вистачило б, аби побачити там помаранчеву стрічку з написом «Трасу закрито». І батько ж завжди повчав, щоб дивилася, куди їде. Якби ж то вона пам’ятала, що на свіжому снігу корпус нахиляти вперед не слід, і якби ж то Ерік за кілька днів перед тим краще відрегулював кріплення, а батько наполегливіше повторював, мовляв, стривайте, але ж Аліче важить усього двадцять вісім кілограмів, може, не треба аж так їх затягувати... Зрештою, летіла вона не те щоб дуже довго. Всього кілька метрів — якраз достатньо, щоби відчути порожнечу у животі і відсутність опори під ногами. А тоді гупнула долілиць у сніг; лижі стали сторч, і для малої гомілкової кістки цього виявилося занадто. Надто кепсько їй не було. Як по правді, то вона не відчувала майже нічого. Лише сніг, який набився під шарф, пік шкіру. Спершу Аліче спробувала поворушити руками. Коли вона була ще маленька і прокидалася взимку у снігопад, батько добряче її вкутував і виводив надвір. Разом вони виходили на середину подвір’я, рахували до трьох і падали навзнак у сніг. Далі батько казав: «А тепер зроби ангела», й Аліче рухала вгору-вниз руками, а коли підводилася і дивилася на відбиток, що залишився на білому килимі, то справді можна було подумати, що то тінь ангела з розпростертими крилами. Тож вона «зробила ангела» й цього разу — без причини, просто так, аби показати собі, що ще жива. Їй вдалося повернути вбік голову і хапнути повітря, хоч воно, здавалося, і йшло кудись не туди. У неї з’явилося дивне відчуття: вона зовсім не розуміла, в який бік повернуті її ноги. Дивне-предивне відчуття, наче вона взагалі не має ніяких ніг. Аліче спробувала підвестися, але не змогла. Якби не той туман, то хтось, може, й побачив би її згори. Зелену пляму, розпластану на дні розпадини, за кілька кроків від того місця, де навесні знову проб’ється потічок, а з першим теплом проклюнуться лісові суниці; якщо діждатися слушної пори, то вони стануть солодкі, як карамельки, й одного чудового дня їх можна буде назбирати цілий кошик. Аліче покликала на допомогу, та її кволий голосок вмить поглинула біла імла. Знову спробувала підвестися або хоча б повернутися, але нічого не вийшло. Батько розповідав, що тих, хто замерзає на смерть, перед самим кінцем кидає у жар, і вони починають роздягатися, тому їх майже завжди знаходять потім лише у трусах. А в неї, як на те, усе там геть загиджене... Вона усвідомила, що вже практично не відчуває і пальців на руках, тож скинула одну рукавицю, похухала всередину і натягнула її на стиснутий кулак, аби хоч трохи зігрітися. Те саме зробила і з другою рукою. І повторила цю безглузду процедуру ще два чи три рази. Замерзають насамперед кінцівки, завжди повторював батько. Пальці рук і ніг, ніс, вуха. Серце дбає лише про те, щоб гарячої крові вистачало йому самому, а все решта кидає напризволяще. Аліче уявила, як у неї синіють спочатку пальці, а потім руки і ноги. Подумала про серце, яке помпує кров дедалі сильніше, щоби зберегти собі залишки тепла. Вона, мабуть, стане такою ламкою, що якби поблизу пробігав вовк, то зламав би їй руку, просто на неї наступивши. Мене шукатимуть. Хтозна, чи тут справді є вовки. Я вже не відчуваю пальців. Якби я не пила того молока... Корпус вперед. Та ні, вовки ж впадають у сплячку. Ерік страшенно розсердиться. Не хочу я тих змагань. Не мели дурниць, ти ж чудово знаєш, що ні в яку сплячку вовки не впадають. Поступово її думки плуталися і щораз частіше повторювалися. Сонце, вдаючи, мовби нічого не трапилося, повільно опустилося за гору Шабертон. Тінь від гори накрила Аліче, й імла зробилася зовсім чорною. Перекладено за виданням LA SOLITUDINE DEI NUMERI PRIMI Copyright © 2008, Arnoldo Mondadori S.p.A., Milano © 2015, Mondadori Libri S.p.A., Milano Паоло Джордано. Cамотність простих чисел; переклад з італ. Андрія Маслюха. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 320 с. Паоло Джордано © текст, 2016 Назар Гайдучик © обкладинка, 2016 Видавництво Старого Лева © 2016 Нещодавно головний редактор Видавництва Старого Лева Мар’яна Савка у своєму відеоблозі зачитала фрагменти з книги «Чорне і сріблясте», яка буде представлена під час 23 Форуму видавців. [embed]https://www.youtube.com/watch?v=r8Nk-XOD6nQ[/embed] Інформацію та фото надала Оксана Зьобро, PR-менеджер Видавництва Старого Лева  [:]