Презентація книги «Посол мертвих» американця з українським корінням Аскольда Мельничука
Особливою атмосферною запам’ятається в архівах BookForum зустріч Аскольда Мельничука та Мар’яни Савки на презентації його книги «Посол мертвих», що відбулось 21 вересня у кінопалаці «Коперник».
Чому подія видалась атмосферною? Через те, що автор разом із модераторкою пані Мар’яною – українською поетесою, літературознавцем і публіцистом, створили особливий затишок довкола обговорення проблем книги, сформувавши неймовірний сюжет – спогади Аскольда Мельничука, приватні роздуми та відповіді на запитання. Сам автор є американським прозаїком українського походження. Чоловік народився у Нью-Джерсі, зараз є професором Массачуського університету: навчає студентів письменству. З порогу зустрічі Мар’яна Савка назвала свого доброго товариша «людиною серця» та розповіла, що Аскольд , будучи 17-річним хлопцем, вирішив зруйнувати всі стереотипи і вирушив на пошуки чогось нового, незвіданого.
Знайомство із Україною в автора відбулось у 90-х роках минулого століття, де він прибув до Львова із надважливою місією – відвідати мистецьку конференцію « Поетичний гомін». Місто Лева Аскольд Мельничук полюбив ще задовго до відвідин, адже його мати оспівувала Львів із присмаками та запахами. Тут Аскольд знав тільки одну людину – свого товариша по-листуваннях. Згодом письменник розповів, як шукав шлях до Оперного театру та став свідком маніфесту «за Незалежність», про зустріч із знайомим священником зі штатів, як зустрів молодих поетів – Івана Драча, Юрія Андруховича, Олександра Ірванця та Миколу Руденка, твори якого, до речі, активно перекладав англійською мовою та друкував у американських журналах. За словами чоловіка, найбільшим його здивування було «…дивовижно, як у Львові шанують поетів». Під час озвучення юнацьких спогадів, пригадали й Вячеслава Чорновола і миті тих шалених до-незалежних часів.
Далі розмова, як годиться, продовжилась про, власне, дітище Аскольда Мельничука – книгу «Посол мертвих», що реалізувалась у Видавництві «старого Лева», і переклад якої здійснила Ганна Яновська. У ній розповідається про те, як « складно жити людині із « царства тіней», тобто про залишенця, точніше загублену жінку, яка втратила найдорожче – зв'язок із двома синами, у пошуках минулого зі світу мертвих. Тут – образ тендітної пані, яка не змогла прийняти стереотипів чужих життів і масок та розпочала пошуки між мертвих, через що позбулась власної енергії жити далі. «Чорні діри» в її біографії також спровокували до пошуку їх заповнення. Сини опинились на поталу суспільства, яке поглинуло їх та розпочало нищити завдяки спокусам. Загалом, роман проростав із найголовніших коренів.
Це питання життя в діаспорі, браку «своїх» людей на чужині – країні, якої не існувало на карті, відтак ти опинився тут, свій серед чужих і навпаки, ти мусиш визначити, хто твої вороги та як боротись із тими «вітряками», ти маєш вистояти та чогось досягти. Проте насамперед – ти є сам, у чужій країні, де розмовляють іншою мовою, де панують інші правила чи, навпаки – анархія.
«Посол мертвих» - дуже українська книга, як відзначила сама Мар’яна Савка. «…ця книга – дуже вчасна, бо раніш ( ще декілька років тому) вона була би неправильно відчитана, оскільки пошук ідентичності – тривкий процес і ми знаходимось на шляху до усвідомлення і це важливо». Справа в тому, що тепер за спинами наш народ має досвід Революції Гідності, збройних конфліктів і війни, що триває. Важливим є те, що головна героїня роману Ада Крук – жінка. Саме жінка у всі часи тримає пуповину роду, незважаючи ні на що. Українці зараз на шляху до досягнення повноцінності, насамперед – історичної. Лише зараз так звані «білі плями» барвіють – таємниці набувають розголосу і це по-справжньому помітні зрушення.
Між бесіди Аскольд Мельничук розповів, що його щиро бентежила доля нашої країни, адже під час розмов із колегами в далекій Америці, йому заперечували існування України. Мовляв, «це провінція Росії». І тоді Чоловік замислився над правдивістю, сказаного йому батьками. «Посол мертвих» - результат багаторічних роздумів письменника над долею країни, яка, фактично, повисла у повітрі. У книзі порушено ряд важливих проблем, актуальних і зараз. Насамперед, наскрізно прошито червону нитку питання, яке стосується пошуку ідентичності , тема біженства. « Війна змінює все. відносини між людьми. Особливо – внутрішньо». У романі змальовано найгірші « рани» українців – Голодомор і війну. І тоді виникає заочний пошук у собі. «А що я роблю не так?». «Як бути в такій ситуації?» Адже ідентичність – у пам’яті , яку не варто стирати і потрібно берегти.
Зустріч змусила багатьох замислитись і власне, переосмислити важливість і цінність своєї національності. Насамкінець пані Мар’яна спитала в Аскольда: « Чим є американська мрія для емігранта в діаспорі?» та, чи батьківщина є літературою для письменника? Аскольд «закорінений в американську мову», однак літературі йому вдалось повчитись у світочів пера – Тараса Шевченка та Івана Франка. Цінувати та відкривати рідне і не цуратись іншоземного – залишиться золотим правилом для нас та наших нащадків.
Автор - Мар'яна Коваленко
Фото - Наталія Коломоєць
Далі розмова, як годиться, продовжилась про, власне, дітище Аскольда Мельничука – книгу «Посол мертвих», що реалізувалась у Видавництві «старого Лева», і переклад якої здійснила Ганна Яновська. У ній розповідається про те, як « складно жити людині із « царства тіней», тобто про залишенця, точніше загублену жінку, яка втратила найдорожче – зв'язок із двома синами, у пошуках минулого зі світу мертвих. Тут – образ тендітної пані, яка не змогла прийняти стереотипів чужих життів і масок та розпочала пошуки між мертвих, через що позбулась власної енергії жити далі. «Чорні діри» в її біографії також спровокували до пошуку їх заповнення. Сини опинились на поталу суспільства, яке поглинуло їх та розпочало нищити завдяки спокусам. Загалом, роман проростав із найголовніших коренів.
Це питання життя в діаспорі, браку «своїх» людей на чужині – країні, якої не існувало на карті, відтак ти опинився тут, свій серед чужих і навпаки, ти мусиш визначити, хто твої вороги та як боротись із тими «вітряками», ти маєш вистояти та чогось досягти. Проте насамперед – ти є сам, у чужій країні, де розмовляють іншою мовою, де панують інші правила чи, навпаки – анархія.
«Посол мертвих» - дуже українська книга, як відзначила сама Мар’яна Савка. «…ця книга – дуже вчасна, бо раніш ( ще декілька років тому) вона була би неправильно відчитана, оскільки пошук ідентичності – тривкий процес і ми знаходимось на шляху до усвідомлення і це важливо». Справа в тому, що тепер за спинами наш народ має досвід Революції Гідності, збройних конфліктів і війни, що триває. Важливим є те, що головна героїня роману Ада Крук – жінка. Саме жінка у всі часи тримає пуповину роду, незважаючи ні на що. Українці зараз на шляху до досягнення повноцінності, насамперед – історичної. Лише зараз так звані «білі плями» барвіють – таємниці набувають розголосу і це по-справжньому помітні зрушення.
Між бесіди Аскольд Мельничук розповів, що його щиро бентежила доля нашої країни, адже під час розмов із колегами в далекій Америці, йому заперечували існування України. Мовляв, «це провінція Росії». І тоді Чоловік замислився над правдивістю, сказаного йому батьками. «Посол мертвих» - результат багаторічних роздумів письменника над долею країни, яка, фактично, повисла у повітрі. У книзі порушено ряд важливих проблем, актуальних і зараз. Насамперед, наскрізно прошито червону нитку питання, яке стосується пошуку ідентичності , тема біженства. « Війна змінює все. відносини між людьми. Особливо – внутрішньо». У романі змальовано найгірші « рани» українців – Голодомор і війну. І тоді виникає заочний пошук у собі. «А що я роблю не так?». «Як бути в такій ситуації?» Адже ідентичність – у пам’яті , яку не варто стирати і потрібно берегти.
Зустріч змусила багатьох замислитись і власне, переосмислити важливість і цінність своєї національності. Насамкінець пані Мар’яна спитала в Аскольда: « Чим є американська мрія для емігранта в діаспорі?» та, чи батьківщина є літературою для письменника? Аскольд «закорінений в американську мову», однак літературі йому вдалось повчитись у світочів пера – Тараса Шевченка та Івана Франка. Цінувати та відкривати рідне і не цуратись іншоземного – залишиться золотим правилом для нас та наших нащадків.
Автор - Мар'яна Коваленко
Фото - Наталія Коломоєць