Що можуть робити медіа та держава: дискусія про деколонізацію
20 вересня у межах 26 BookForum відбулася дискусія щодо переваг деколонізації та її запровадження державою. Учасниками були Володимир В’ятрович ( кандидат історичних наук) та Максим Віхров (автор публікацій про Донбас). Модератор розмови – журналіст та публіцист Дмитро Крапивенко.
На обговоренні наголосили на важливості відмежування України від Росії. Не обійшлося і без згадок про війну на Донбасі, поширення українського та питання державної політики.
«Все, що зближає нас із Росією, буде використано Росією ж проти нас», - зазначив Володимир В’ятрович
Це важко декому усвідомити. Бо така позиція може впливати і на родинні зв’язки, що є болючим. Утім, варто розуміти. Саме необізнаність робить нас слабкими, вразливими перед іншими державами.
Запровадження декомунізації було необхідною справою. Є купа причин, чому її запровадили. Одна з них – перший крок до максимального віддалення України від Росії. Проте, вона показала, що цього не достатньо. Часом, знімаючи радянські нашарування, ми натрапляємо на російсько-імперські. І саме їх будуть використовувати, щоб тримати під кутом зору «українське». Показовий приклад – перейменування Кіровограду у Єлизаветград. Таку назву підтримували місцева московська церква та бізнес. Тогочасні політичні лідери теж дотримувалися того ж принципу. Утім, декомунізація не стала головним рушієм «прикриття» державної політики.
Російський імперський вплив може перешкоджати ефективності роботи українських позицій. Та ж сама спадщина федерації може загрожувати Україні. І це варто розуміти.
Якою є ситуація з декомунізацією зараз? До прикладу, в Одеській області є 87 вулиць, що названі на честь Пушкіна, а 89 – Суворова; Херсонській – 67 топонімів, які пов’язані з іменем Пушкіна, 79 – Суворовим, 28 – Лермонтова. І це ще не весь опис.
Якщо говорити про деколонізацію, то вона відповідає про суверенітет. Тобто, розуміння цього має попередити суспільство. Українці мусять розуміти, що означає жити в одному культурному полі зору з Росією. І ми зараз на тому етапі, коли дискусії на цю тему повинні бути. Мова йде і про окупацію Криму, війну на Сході тощо. Потреба у деколонізації є. І це має виходити на державний рівень, підпорядковуватися новим законам. Які це мають бути впровадження - сказати важко.
Ми можемо говорити і про закони української мови. Мусимо розуміти одне, що жодна держава у цьому нам не помічник. Та і робота над їх реалізацією вже почалася, а саме - закон про функціонування української мови як державної є хорошим прикладом. Квоти на мову – додатковий механізм, який держава повинна вводити.
Ситуація зі збільшенням мовних квот, покращення коефіцієнту на українськомовний продукт – поширена практика у роботі мас-медіа. Як не крути, четверта влада впливає на маси. І саме ця авторитетність може бути вирішальною для державної влади.
Тож, чи має декомунізація переваги? Безсумнівно. Вона привила інстинкт «господаря». Зараз ми вчимося облаштовувати свій дім, запроваджувати ті правила, які є для нас прийнятними. І, розвиваємо український продукт.
«Український продукт з´явиться тоді, коли зачистять російський», - додав Максим Віхров.
Тим не менш, «російське» вже почало зникати з вітчизняного ринку. Ми досягнули того рівня, що українська книжка здатна конкурувати. Чому? Бо доступ до поширення російської практично закритий.
До слова, деколонізація – виграшний хід для нинішньої державної політики. Апарат правлячої верхівки повинен сприяти розвитку українського продукту. І лише зі збільшенням вітчизняного, можна говорити про активну внутрішню політику.
Автор – Вінніченко Анжеліка.