Спеціальний проект «Фікшн: Історична література» на 26 BookForum

Історична література завжди виконує дві незмінні функції – встановлення необхідних меж для постпам’яти і конструювання профетичних моделей – «те, чому нас вчить історія».

У своїх апеляціях до минувшини історична проза завжди намагається вхопитися за момент, коли щось пішло не так, по-фройдівськи проговорити і згладити травматичний момент, іноді навіть зазирнути за його межі, до власного «золотого віку», який передує травмі. Історична література – це спроба одомашнення загрози, наслідки якої давно відомі.

З певної перспективи історична та героїчна літератури існують «поза часом» – замість сюжету та його хронотопу важать хронотоп виходу кожної окремої книжки, а також те, що її автор залишає за кадром – ненаписане і вже довершене продовження, від якого захищені всі персонажі та яке відоме нам. У такій літературі неможливі повністю щасливі закінчення, можливий тільки безрезультатний пошук відповіди на питання «Чому це сталося?» Чи, пряміше кажучи, «Хто в цьому винен?»

Хто винен у бідах вигаданих осіб, які мені подобаються? – перший етап засвоєння постпам’яти через історію та героїку. Це питання, до якого історія підштовхує, але вона його не ставить. Справжнє запитання звучить так: «Хто, згідно з цим текстом, винен у моїх власних бідах?» Тобто, які причини і наслідки травми. Зрештою – хто поділяє мою травму, на який спільний досвід я можу опертися для більшої певности. 

Те, що починається як історична белетристика чи кемпбелівська героїчна байка, завжди є носієм серйозніших та похмуріших проблем, ніж проста консервація непрожитої пам’яти, спільність травми і досвіду чи перспективи, які відкриваються за поворотними моментами. Історія завжди – явно чи приховано – прагне сформулювати той сторонній погляд, який визначає її плин. І остаточне запитання тут: «Ким є мій инший?»

Проект реалізовується за підтримки Українського культурного фонду.