Відвертий текст про стосунки: роман Галини Вдовиченко «Найважливіше – наприкінці»
На цьогорічному головному культурному фестивалі країни не оминули таку важливу тему, як стосунки чоловіка та жінки, а точніше – їх парадокси. Поділитися судженнями, а також розповісти власну історію взялася Галина Вдовиченко – письменниця та журналістка. 20 вересня у межах 26 BookForum відбулася презентація її роману «Найважливіше – наприкінці».
До дискусії долучилася Лариса Денисенко – письменниця, адвокатка, журналістка та телеведуча, питання якої допомогли закцентувати увагу на найважливіших речах роману.
На презентації також була присутня сурдоперекладачка, оскільки Галина Вдовиченко хотіла дати всім бажаючим можливість долучитися до розмови.
Як прийшла ідея написати цей роман
Авторка почала з того, що іноді письменники самі не знають, про що пишуть. Бувало так, що і вона сама ставала дослідницею, читала фахову літературу, аби написати про ту чи іншу річ.
Однак, потім у житті Галини Вдовиченко сталася певна трагедія. Тож виникла потреба ще раз подумати та переосмислити своє життя. І раптом письменниця зрозуміла – навіщо вигадувати сюжет, героїв, якщо це все є перед тобою?
Саме так і народився роман «Найважливіше – наприкінці». Галина Вдовиченко зазначила, що це – найважча презентація, яку їй довелося коли-небудь проводити. Це й не дивно, бо у романі письменниця пише про те, що довелося пережити їй самій.
«Тема сама каже – ти маєш писати про мене», - поділилась пані Вдовиченко.
Створення цього роману відкрило письменниці нову тему для роздумів: людину. Її функціонування загалом, реакція на той чи інший подразник, як людина за допомогою своїх емоцій намагається зрозуміти щось про себе саму. Авторка зазначила, що такого до написання «Найважливіше – наприкінці» вона ніколи не відчувала.
Про що роман
Про стосунки чоловіка та жінки у вимірі життя самої письменниці. Про стан війни, про перемир’я, про розчарування, про надію та віру між ними двома. Роман – це є аналіз того відрізку життя, який вони провели разом. Ця книжка проголошує прості, але водночас найважливіші речі: вміння прощати і співпереживати, не розмінюватися на дрібниці та цінувати кожну мить життя. У момент, коли ти втрачаєш людину, всі сварки та непорозуміння між вами враз стають неважливими.
Яка головна мета роману
«Я починала писати його для себе», - сказала Галина Вдовиченко.
Цей роман став для неї своєрідною терапією. Після трагедії, яка сталася в її житті, письменниця закрилася в собі. На початку написання вона порівняла роман з особистим щоденником, не думала, що хтось може то побачити. Але потім пані Галина зловила себе на думці: краще вдається вилити власні емоції та переживання на папері? Тоді для чого писати в стіл? Можливо, її досвід допоможе комусь іншому. Одного разу їй навіть наснилося, ніби вона дає той роман своєму чоловікові і просить, аби він його прочитав.
«Це був знак», - вирішила Галина Вдовиченко.
Головна місія книги – донести те, що сум і трагедія теж мають у собі світло, що вони у певному сенсі є «живою водою». Вони збуджують бажання жити. Треба все переосмислити і стартувати далі, не занурюватися у виснажливі речі, які йдуть поруч із трагедією.
Особисто від себе письменниця порадила читачам задавати питання самим собі, пізнавати себе. Доволі просто, але саме так можна відкрити багато таємниць і отримати відповіді на питання, які давно не дають спокою.
«Книга – привід поговорити про важливі речі. Найважливіше – наприкінці. Жити далі, і тоді життя розкриється іншими сторінками», – сказала Галина Вдовиченко.
Авторка також додала, що найдорожчим для неї є те, що різні люди бачать щось особисте в цій книзі.
Чим закінчилася презентація
Вже наприкінці Лариса Денисенко попросила Галину Вдовиченко зачитати декілька сторінок її роману. Письменниця радо пристала на пропозицію, однак в процесі читання не змогла стримати сліз.
Після цього пані Лариса запитала, як же почувала себе авторка, коли закінчила писати останній абзац роману?
Галина Вдовиченко відповіла, що зазвичай, коли вона закінчує книгу, то відчуває нестримну радість і навіть танцює. З цим романом було не так: пані Галина просто відчула полегшення.
«Книга пішла до людей, вони почали її читати – вона тепер живе своїм життям. А я починаю думати, що ще мене цікавить, аби написати», - підсумувала Галина Вдовиченко.
Авторка тексту – Ірина Захарова
Світлини - Фотоагентство LUFA