Волинь '43. Чому пам'ять розділяє поляків та українців?
Конфлікт інтересів, найтемніша пляма спільної історії та геноцид — як тільки не називають події, пов'язані з Волинню в 1943 році обидві сторони цієї дискусії. Визначити, хто винен та що стало причиною ускладнення міжнародних відносин, спробував голова Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович на своїй лекції-презентації під назвою «За лаштунками "Волині '43"». Невідома польсько-українська війна».
Ще до початку презентації зал музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» заповнився вщерть. Як зазначив автор книги на початку лекції, локація для проведення дискусії була обрана не випадково. У цьому місці під час окупаційних режимів відбували покарання представники обох націй, проте Володимир В'ятрович підкреслює: «в тому числі і від польського режиму». То що сталось на Волині та чому навколо цього питання стільки дискусій та політичних заяв?
— Для українців Волинь — це певна територія на заході країни, край лісів та озер. Якщо ж говорити про поляків — то це місце автоматично асоціюється з жорстоким та страшним злочином. В Польщі активно говорять про це вже понад 10 років, шкода, що лише політики та медіа. Хоча мали б обговорювати історики, — розпочинає Володимир В'ятрович.
Презентуючи свою книгу, автор зазначає, що вона подана в науково-популярному стилі, щоб стати більш доступною для звичайних українців. А також хвалиться її успіхом — 10 тисяч екземплярів з дати появи у магазинах на книжкових полицях, що для України є значним показником. Проте також згадує й іншу книгу — «Волинь '43» («Wołyń 43») польського історика Ґжеґожа Мотики, з яким у Володимира як голови Інституту національної пам'яті часто відбуваються дискусії. Він на прикладах показує обмеженість джерел цього видання та підтверджує — все в історії можна сфабрикувати.
— Так, це не вигадка пропаганди. Це реальна історія вбивств людей. Проте для Мотики — тільки поляків, а насправді все було не так. Період Волині 1943 року вирваний з загального історичного, географічного та часового контексту, — стверджує історик. — Поляки презентують агресію українського повстанського руху, однак його причини та передумови просто не беруться до уваги.
В'ятрович не лише заявляє, а й спростовує необгрунтовані заяви польських політиків про так званий «геноцид польського народу українськими націоналістами», який, до слова, вже отримав своє визнання як на суспільному, так і на законодавчому рівні. Хоча автор вважає це безпідставним рішенням, Україна як держава чомусь не зацікавлена захищатись історичними фактами, які б спростували дані заяви. Причина звичайна для нашої реальності — брак фінансування на дані проекти та звичний нам політичний популізм на спірні національні теми.
— Теорія про бажання українських націоналістів масово знищити поляків є привабливою, бо являється простою для зрозуміння. Але чомусь ніхто не цікавиться джерелами та підставами цієї теорії. Це просто не вигідно. Насправді, УПА не мало стільки ресурсів, щоб зробити організований та масовий напад на національному підґрунті. Саме поведінка польської окупаційної влади стала причиною масового незадоволення звичайного українського населення, яке самостійно підхопило заклики до боротьби.
Голова Інституту національної пам'яті звернув увагу, що не можна не враховувати інші фактори тих часів — захоплення територій, жорстку політика щодо українців — та третю сторону, а саме владу Радянського Союзу. Саме їй було вигідно розсварювати два народи, аби не почалась боротьба проти неї самої. Це не безпідставна заява, як стверджує історик, адже існує безліч матеріалів та документів того часу, з яких чітко видно: СРСР підсилював вороже ставлення до українського національного питання.
— Чому польські медіа та політики підхоплюють цю тему? — задав риторичне питання пан Володимир. — Вони потребують образ жертви. Це частина їх національної свідомості. Саме «геноцид» на Волині допоможе повернути їм цю жертовність. З Україною зручно сваритись. Це країна, яка протягом довгого часу продавала свою історію іншій східній країні. Вони часто кажуть: «питання Волині — це внутрішньопольська справа». Тобто обирання того, хто в Україні буде героєм, це суто їхня компетенція. Наше завдання це змінити».
Відповівши на питання та вислухавши тези та пропозиції від учасників дискусії, Володимир В'ятрович підсумував, що не варто виривати окремі факти із загальної картини, а також оцінювати минуле по міркам сучасності. Історія — річ складна, проте нею треба займатись. Особливо історикам, які чомусь дуже пасивно висвітлюють українські події тих років. А також додав: «Коли про історію сперечаються політики, ми ніколи не дізнаємось правди».
Філімонюк Наталія