Боротьба та сила України в книзі «Вбити дракона. Українські революції»
«Сторонній, але не чужий спостерігач» — саме так описує себе польська репортерка Катажина Квятковська-Москалевич, яка днями представила україномовне видання своєї книги на Форумі видавців. Під час дискусії на теми української історії та сучасності своїми думками поділились й інші учасники презентації — Отар Довженко, Ярослав Рущишин та Юрій Яценко.
Модератор події, викладач Українського Католицького Університету Отар Довженко розпочав дискусію з головного гасла книги — “шляхом до правової держави”. Саме процес боротьби та досягнення демократії у країні стали основною темою книги “Вбити дракона. Українські революції”. Символ дракона був обраний не випадково — це центральна метафора збірки, яка натякає, що «відрубавши голову дракону, варто знати, що вона може з'явитись знову».
«Серед відгуків на Фейсбуці пам'ятаю такі тези: «читав, хотілось кинути книгою в стіну і піти напитись». Це не тому, що книга вийшла така депресивна. Просто вона оголює найсуїцидальнішу ознаку нашої реальності, яка змушує нас кожен раз знову одягати на себе кайдани, тільки їх знявши. Як казав мій колега Ярослав Грицак, «українців часто прориває, вони виходять на Майдан і не знають, що потім з цим робити».
Катажина Квятковська-Москалевич провела аналіз поточного стану справ у нашій країні:
«Звичайно, я радію зросту свідомості українського суспільства. Люди нарешті розуміють, що їм потрібно, і намагаються цього досягти. Це, звичайно, позитивна тенденція. Якщо раніше вони хотіли втікати від реальності, то тепер ця реальність має свою цінність».
«Існують певні речі, які мене дивують, захоплюють та непокоять в «новій» Україні. Це зниження рівня життя. Це те, що після Революції Гідності політична еліта не змінилась і досі багато собі дозволяє. Ось чому рейтинг Юлії Тимошенко такий високий? І я задаю це питання не собі, а вам».
«Головними бідами сучасної України, на мою думку, є бідність, несправедливий поділ майна та популізм. Саме бідність робить з людей потвор, а популізм не лише нищить свідомість, а й годує будь-яку війну».
Ярослав Рущишин зазначив:
«Вірю, що боротьба з власною державою колись закінчиться. Адже я порівнюю революції з явищем «ароморфозу» — це отримання нової властивості в певних обставинах. Тож перша студентська революція виборола незалежність, друга — зафіксувала свободу слова, а завдяки третій ми зрозуміли, що гідність не дається з народження».
«Революцію ми програли, бо не досягли поставленої цілі. Але ми отримали нові властивості і продовжуємо вчитись. Проблема — ми і досі трактуємо державу як ворога і одночасно йдемо до неї, коли потребуємо допомоги. Поки не знайдеться точка довіри між державою і громадянами, боротьба триватиме».
«Книга надзвичайно добре стилістично написана. Вона своїми історіями аргументує необхідність революції. Тут подіями показано процес її назрівання. Якщо ми говоритимемо про потреби і вимагатимемо реформ, то, вірю, підстав для наступного національного спротиву не буде. Бо я, чесно кажучи, не хотів би, щоб мій син став учасником нової революції».
Підсумував дискусію Юрій Яценко:
«Російська агресія є. І вона не лише військова, а й гібридна. Провокації будуть створюватись завжди, тому шкода, що наша влада зловживає ситуацією і часто списує все на зовнішню агресію. Як на це має реагувати суспільство? Люди повинні йти до влади, контролювати її і відбирати, що реальність, а що провокація. Шкода, що більше частина населення — це ті байдужі люди, які вірять, «що від них нічого не залежить». Таких справді багато, і нам варто над цим задуматись».
Автор: Філімонюк Наталія
Фото: Велика Марія
Катажина Квятковська-Москалевич провела аналіз поточного стану справ у нашій країні:
«Звичайно, я радію зросту свідомості українського суспільства. Люди нарешті розуміють, що їм потрібно, і намагаються цього досягти. Це, звичайно, позитивна тенденція. Якщо раніше вони хотіли втікати від реальності, то тепер ця реальність має свою цінність».
«Існують певні речі, які мене дивують, захоплюють та непокоять в «новій» Україні. Це зниження рівня життя. Це те, що після Революції Гідності політична еліта не змінилась і досі багато собі дозволяє. Ось чому рейтинг Юлії Тимошенко такий високий? І я задаю це питання не собі, а вам».
«Головними бідами сучасної України, на мою думку, є бідність, несправедливий поділ майна та популізм. Саме бідність робить з людей потвор, а популізм не лише нищить свідомість, а й годує будь-яку війну».
Ярослав Рущишин зазначив:
«Вірю, що боротьба з власною державою колись закінчиться. Адже я порівнюю революції з явищем «ароморфозу» — це отримання нової властивості в певних обставинах. Тож перша студентська революція виборола незалежність, друга — зафіксувала свободу слова, а завдяки третій ми зрозуміли, що гідність не дається з народження».
«Революцію ми програли, бо не досягли поставленої цілі. Але ми отримали нові властивості і продовжуємо вчитись. Проблема — ми і досі трактуємо державу як ворога і одночасно йдемо до неї, коли потребуємо допомоги. Поки не знайдеться точка довіри між державою і громадянами, боротьба триватиме».
«Книга надзвичайно добре стилістично написана. Вона своїми історіями аргументує необхідність революції. Тут подіями показано процес її назрівання. Якщо ми говоритимемо про потреби і вимагатимемо реформ, то, вірю, підстав для наступного національного спротиву не буде. Бо я, чесно кажучи, не хотів би, щоб мій син став учасником нової революції».
Підсумував дискусію Юрій Яценко:
«Російська агресія є. І вона не лише військова, а й гібридна. Провокації будуть створюватись завжди, тому шкода, що наша влада зловживає ситуацією і часто списує все на зовнішню агресію. Як на це має реагувати суспільство? Люди повинні йти до влади, контролювати її і відбирати, що реальність, а що провокація. Шкода, що більше частина населення — це ті байдужі люди, які вірять, «що від них нічого не залежить». Таких справді багато, і нам варто над цим задуматись».
Автор: Філімонюк Наталія
Фото: Велика Марія