Інтерв'ю з Дарією Альошкіною. Витинанка як спосіб життя
Із чим у Вас асоціюється щастя?
-Із витинанкою! Ще з дитинства почала робити витинанки – мене мама навчила – і вірю, що коли витинанка висить на вікні, то зло не заходить до хати. Це ніби оберіг, а крім того – спосіб швидко оформити оселю до будь-якого свята. Наші предки, до речі, саме так створювали відчуття свята.
Чи залишаєтеся в душі дитиною?
-Звісно, і у цьому мені дуже допомагають троє моїх дітей (сміється). Вони настільки харизматичні, цікаві та веселі, що атмосфера дитинства ніколи не покидає мене. Часто звертаюся до дитячої тематики у своїй творчості, це допомагає залишатися оптимістично налаштованою.
Поділіться яскравим спогадом із дитинства.
-Я виросла в родині художників, і завжди була оточена красою. Тато завжди усе розмальовував (усміхається). Ми часто відвідували різні фестивалі, виставки. Але
попри це, я не бачила себе в мистецтві. Після дев'ятого класу тато переконуваввступити до художнього закладу, а я не погоджувалася, протестувала, бо хотіла бути,
вчителькою, мабуть. Проте зараз рада, що послухалася батька, бо відчуваю, що на своєму місці.
Які поради Ви можете дати дітям, які прагнуть знайти себе?
-Треба пробувати щось нове, не боятися експериментів. А батькам – підтримувати дітей і направляти їх, бо діти не завжди знають, чого саме хочуть. Я вважаю, що дитину не треба вчити – їй треба власним прикладом показувати, подавати приклад, як діяти, при цьому поважати її думку. Але моя донька не хоче повторювати витинанки за мною – вона думає, що в неї виходить крутіше (сміється).
Як Ви проводите вільний час, коли він у Вас є?
-Так, вільного часу справді дуже мало: маю багато замовлень, які повинна вчасно виконувати. Коли випадає вільна хвилинка, то знову ж таки витинаю, але вже те, що йде від серця. Повністю переливаю всі ті думки та почуття, що переповнюють мене.
Які книги читаєте?
-Чесно кажучи, читаю рідко, але із величезним задоволенням, особливо, коли їду десь у відпустку. Хочу прочитати книгу, обкладинку якої прикрашає моя витинанка, - «Дона Флор та двоє її чоловіків» Амаду Жоржі - сподіваюся, скоро візьмуся за неї (сміється).
Олена Вол, Марія Прохоренко - прес-центр Дитячого форуму 2018
Поділіться яскравим спогадом із дитинства.
-Я виросла в родині художників, і завжди була оточена красою. Тато завжди усе розмальовував (усміхається). Ми часто відвідували різні фестивалі, виставки. Але
попри це, я не бачила себе в мистецтві. Після дев'ятого класу тато переконуваввступити до художнього закладу, а я не погоджувалася, протестувала, бо хотіла бути,
вчителькою, мабуть. Проте зараз рада, що послухалася батька, бо відчуваю, що на своєму місці.
Які поради Ви можете дати дітям, які прагнуть знайти себе?
-Треба пробувати щось нове, не боятися експериментів. А батькам – підтримувати дітей і направляти їх, бо діти не завжди знають, чого саме хочуть. Я вважаю, що дитину не треба вчити – їй треба власним прикладом показувати, подавати приклад, як діяти, при цьому поважати її думку. Але моя донька не хоче повторювати витинанки за мною – вона думає, що в неї виходить крутіше (сміється).
Як Ви проводите вільний час, коли він у Вас є?
-Так, вільного часу справді дуже мало: маю багато замовлень, які повинна вчасно виконувати. Коли випадає вільна хвилинка, то знову ж таки витинаю, але вже те, що йде від серця. Повністю переливаю всі ті думки та почуття, що переповнюють мене.
Які книги читаєте?
-Чесно кажучи, читаю рідко, але із величезним задоволенням, особливо, коли їду десь у відпустку. Хочу прочитати книгу, обкладинку якої прикрашає моя витинанка, - «Дона Флор та двоє її чоловіків» Амаду Жоржі - сподіваюся, скоро візьмуся за неї (сміється).
Олена Вол, Марія Прохоренко - прес-центр Дитячого форуму 2018