Інтерв'ю з Ларисою Денисенко
На Дитячому форумі Лариса Денисенко презентувала свою яскраву книжку – «Усміхаки», яка вийшла у «Видавництві Старого Лева». Книга легко й невимушено вчить основних лайфхаків поводження із собаками, дає зрозуміти, що песик – велике щастя, але й не менша відповідальність. Після презентації ми поспілкувалися з авторкою.
Ким Ви хотіли бути в дитинстві?
-У дитинстві я взагалі мріяла бути героєм. Можливо, тому що про них усі говорили, і, хоча це був переважно чоловічий образ, я не відкидала для себе такої можливості (сміється). Щоправда, я туманно усвідомлювала, героєм чого і для чого. Згодом я вирішила –
це було досить глобальне бажання – рятувати планету від ядерної катастрофи. Але потім мене попустило, і я подумала стати послом, ветеринаром і слідчим. Зрештою, я вирішила, що хочу захищати право і справедливість, так і стала юристом.
Хто для Вас зараз є героєм?
-Я вірю, що ми усі навіть у повсякденному житті є героями та героїнями. Якщо людина долає труднощі, розвивається, знаходить таланти в собі й допомагати іншим їх відкривати, то це і є той супергероїзм. І я щиро вважаю людей, які виховують 3 і більше дітей героями. Я б хотіла, щоб про це говорили з усвідомленням того, що люди допомагають зростати, встановлюватися особистостям, а не лише дають їм життя – і це неймовірно важлива місія.
У Вас є собака. Розкажіть цікаву історію про нього.
-Перший собака, за якого я особисто відповідала, з’явився у мене в 12 років. Спанієль Джерік був справжнім собакою-характерником, із характером, тобто (сміється). Пам’ятаю, якось мій тато з друзями поїхали на полювання і захопили з собою пляшку коньяку. Джерік закопав її десь, і нікому не показував.
Можливо, Ви б хотіли мати ще якусь – уявну – тваринку?
О так! (сміється). У дитинстві я усім розповідала, що у моїй ванні живе коала, але туди не можна заходити, щоб не сполохати її. А потім я вигадала крукобабру. Крукобабра – то таке маленьке чорнопике створіння, яке живе в кишені. Вночі воно може когось налякати, зробити якусь маленьку гадість або радість. Я вірю, що крукобабри реальні, вони є.
Як дітям не втрачати своєї індивідуальності, коли вони стають дорослими?
-Не забороняйте собі нічого, тільки якщо Ви вважаєте, що це можна робити у 6 років, але не можна в 46. Це дуже проста порада. Якщо Ви хочете бігти Інтерсіті, всіма вагонами – беріть і біжіть. Хочете вчити екзотичну іноземну – то вчіть! Не треба себе зупиняти! Дуже багато є таких, що, перепрошую, каструє свої мрії. Навіщо? Це ж можна розвивати. Це не потребує не так
багато зусиль, як може видаватися. Страх потребує набагато більше зусиль.
Олена Вол, фотоагенція LUFA, прес-центр Дитячого форуму 2018
Ким Ви хотіли бути в дитинстві?
-У дитинстві я взагалі мріяла бути героєм. Можливо, тому що про них усі говорили, і, хоча це був переважно чоловічий образ, я не відкидала для себе такої можливості (сміється). Щоправда, я туманно усвідомлювала, героєм чого і для чого. Згодом я вирішила –
це було досить глобальне бажання – рятувати планету від ядерної катастрофи. Але потім мене попустило, і я подумала стати послом, ветеринаром і слідчим. Зрештою, я вирішила, що хочу захищати право і справедливість, так і стала юристом.
Хто для Вас зараз є героєм?
-Я вірю, що ми усі навіть у повсякденному житті є героями та героїнями. Якщо людина долає труднощі, розвивається, знаходить таланти в собі й допомагати іншим їх відкривати, то це і є той супергероїзм. І я щиро вважаю людей, які виховують 3 і більше дітей героями. Я б хотіла, щоб про це говорили з усвідомленням того, що люди допомагають зростати, встановлюватися особистостям, а не лише дають їм життя – і це неймовірно важлива місія.
У Вас є собака. Розкажіть цікаву історію про нього.
-Перший собака, за якого я особисто відповідала, з’явився у мене в 12 років. Спанієль Джерік був справжнім собакою-характерником, із характером, тобто (сміється). Пам’ятаю, якось мій тато з друзями поїхали на полювання і захопили з собою пляшку коньяку. Джерік закопав її десь, і нікому не показував.
Можливо, Ви б хотіли мати ще якусь – уявну – тваринку?
О так! (сміється). У дитинстві я усім розповідала, що у моїй ванні живе коала, але туди не можна заходити, щоб не сполохати її. А потім я вигадала крукобабру. Крукобабра – то таке маленьке чорнопике створіння, яке живе в кишені. Вночі воно може когось налякати, зробити якусь маленьку гадість або радість. Я вірю, що крукобабри реальні, вони є.
Як дітям не втрачати своєї індивідуальності, коли вони стають дорослими?
-Не забороняйте собі нічого, тільки якщо Ви вважаєте, що це можна робити у 6 років, але не можна в 46. Це дуже проста порада. Якщо Ви хочете бігти Інтерсіті, всіма вагонами – беріть і біжіть. Хочете вчити екзотичну іноземну – то вчіть! Не треба себе зупиняти! Дуже багато є таких, що, перепрошую, каструє свої мрії. Навіщо? Це ж можна розвивати. Це не потребує не так
багато зусиль, як може видаватися. Страх потребує набагато більше зусиль.
Олена Вол, фотоагенція LUFA, прес-центр Дитячого форуму 2018