Олександр Комаров. Тільки спільна візія майбутнього може стати тим, що об’єднає українців в одну політичну націю

Олександр Комаров. Тільки спільна візія майбутнього може стати тим, що об’єднає українців в одну політичну націю

Інтерв'ю з куратором кластеру «Філософія» 27 Львівського міжнародного BookForum’у, філософом, членом правління Українського філософського фонду, Олександром Комаровим.

Про філософський підхід до питань самоідентичності на рівні держави та особистості. Про осмислення й дослідження минулого для побудови візії майбутнього. Про перепис населення як пошук нових напрямів і пріоритетів, та межу між між відстоюванням власної ідентичності і гнучкістю до сприйняття та розуміння інших ми поговорили з куратором кластеру «Філософія» 27 BookForum’у, філософом, членом правління Українського філософського фонду, Олександром Комаровим. 

Обумовлені ідентичності: про що говоритиме кластер «Філософія» на цьогорічному BookForum’і

В межах подій кластеру «Філософія» цього року ми будемо розкривати фокусну тему «Перепис населення: знати, хто ми є», у філософському вимірі цього питання. Темою Форуму окреслено задачу — отримання всеохопних даних задля вирішення проблеми суспільної самоідентифікації. Філософська критика науки у ХХ столітті зосереджується на прагненні науки досліджувати дійсність у фізико-математичному вимірі. З одного боку, це досить ефективний та прогресивний метод, і ми багато чого корисного можемо через нього отримати. Адже те, що на сьогоднішній день може робити Big Data — вражає. Тим не менш, за цими величезними потужностями майорить питання: чи встановлюється в такий спосіб ідентичність людини як певне «сакральне» самовідчуття?

Якщо людина намагається себе означити якимось суттєвим визначенням, виникнуть складнощі, адже таке «суттєве» може бути не одне, ба більше, визначення можуть бути суперечливими. Твій знайомий чи друг, описуючи тебе, скаже, що навпаки суттєве в тобі інше і, визначити якийсь об’єктивний критерій чи охопити їх загальну множинність, видається неможливим. Людина не може описати повноту свого буття якимось одним визначенням, ми завжди описуємо щось кліпово і все може бути переглянуте та змінене. З іншого боку у людини є глибинне відчуття самототожності, яке й дозволяє їй завжди бути основою того, що можливі всі множинні самоідентифікації. Питання такої можливої самототожності і є фундаментальним філософським питанням, коли йдеться про ідентичність.

«Успішна, самодостатня нація може самостійно визначати хто її герої, а хто для неї злочинці».

В межах подій ми спробуємо описати різні виміри можливості ідентичності, і звідси наша цьогорічна назва «Обумовлені ідентичності». Перша подія нашого кластеру — це дискусія «Істотність різниці» і вона найбільш прикладна. Зрозуміло, яка відома теза надихнула нас на таку дискусію, теза, яка прозвучала на самому початку року: «Какая разница». Ми спробуємо поговорити про прикладний аспект політичної, суспільної індивідуальної ідентичності в межах нашого конкретного сьогоднішнього історичного моменту, в межах загроз сьогодення, з відомими істориками, суспільно-політичними діячами, філософами, письменниками. Поговоримо про те, як нам визначатися як державі, суспільству, народу, з’ясуємо такі засадничі і практичні речі, щодо творення того суспільства, яке ми бажаємо утворити: самобутнього, самостійного, сильного. Обговоримо самоідентифікацію також як відправну точку і для ідентифікації ворогів, адже успішна, самодостатня нація може самостійно визначати хто її герої та друзі, а хто для неї злочинці і вороги.

Це буде діалог, який досліджуватиме також і наше минуле — історичний досвід, трагедії і травми, які були для нас визначальними, адже історія, яка є осмисленою, – це завжди і про проєкт майбутнього, — тільки спільна візія майбутнього може стати тим, що об’єднає українців в одну політичну націю. 

«Тільки спільна візія майбутнього може стати тим, що об’єднає українців в одну політичну націю».

Друга дискусія охоплюватиме більше загально-теоретичний вимір того ж самого питання, і називатиметься вона — «Комунікативне самовизначення в глобальному світі». Тут йтиметься про більш широкий контекст: як взагалі утворюються ідентичності, як відбуваються і яку роль займає комунікативний вимір в їх побудові? Що таке єдність, що таке спільнота? Чому спільноти все ж постійно відкриті до становлення, до змін і чому в нас утопічно не виходить побудувати один конструкт, який нас мав би задовольнити, щоб у ньому було суспільне благо?

Комунікативні спільноти змушують людину постійно розкривати нові межі свідомості, переходити до відкриття нових смислів. Ким ми стаємо, і де шукати власну автентичність? Чому нації, які прагнуть зберегти свою ідентичність, повинні глобально включатися у символічне змагання за індивідуальну ідентичність? Чому людям різних ідентичностей важко зрозуміти один одного? Про що це говорить? Будемо з’ясовувати. 

Сьогодні комунікувати означає самовизначитись глобально. Змагання за індивідуальну ідентичність означає, що побудова якихось більш загальних, масштабних смислових конструктів потребує виходу за власні межі. Таке встановлення себе, самоподолання може розкрити горизонт,  в якому людина, філософ, мислитель, просто теоретик, будь-хто, кому небайдужа доля більш широких спільнот, може формулювати цінності, адекватні для цих спільнот, держав, націй. Тобто йдеться про розширення горизонтів досвіду.  

«Сьогодні комунікувати означає самовизначитись глобально».

Визначна подія для філософської і взагалі для всієї української інтелектуальної спільноти — це переклад сучасного філософа Джорджо Агамбена і його книги «Homo sacer. Суверенна влада й голе життя» (1995). Їй ми й присвятимо нашу третю подію: «Влада як виняток і виняток як влада: Джорджо Агамбен та його homo sacer». Якщо коротко сказати про цю книгу — це осмислення автором західноєвропейської політико-правової і метафізичної традиції. Це намагання осмислити стан західноєвропейської цивілізації і витоків походження її нормативів. Йдеться про те, як впорядковане життя і як людина встановлює структури своїх цивілізаційних практик? Насправді, тут важко на чомусь чітко обмежитись, адже зрозуміло, що йдеться і про політику, і про право, і про економіку. По суті мова йде про неможливість остаточного затвердження якогось єдиного конструкту, а отже йдеться про випадок винятку, адже виняток завжди присутній у будь-яких впорядкованих системах. Агамбен наводить конкретні приклади, де виняток є конститутивним і саме він гарантує працездатність системи. Система не може охопити все, інакше б ми зупинились на якійсь системі, правовій, політичній чи метафізичній, і закрили би питання світоглядної динаміки. А у нас завжди стоять засадничі питання, які ставили перед собою філософи починаючи з античності — питання справедливості, влади та інші метафізичні проблеми. Ця невловимість остаточної побудови універсального конструкту є агамбенівською критикою метафізики. 

«Боротьба за індивідуальну ідентичність є запорукою успіху колективної ідентичності».

Питання, наскільки ця книга може бути корисною, — вона навряд чи зможе допомогти побудувати якісь чіткі процедури, але в теоретичному ключі може підготувати тих, хто такі процедури прописує. Це про буття нормативності, а не про конкретну змістовно визначену ситуацію. Певна норма завжди вводиться, залежно від контекстів, на свій страх та ризик, а теоретики, законодавці, які з цим працюють, повинні мати на увазі широкий контекст того, що таке взагалі нормативність як така. 

Перепис населення як пошук нових напрямів та пріоритетів

Головна тема цього року постала у нас з осмислення джерела уможливлення ідентичності. На сьогодні це наскрізна тема для нашого суспільства і суспільне самовизначення — важка індивідуальна робота, а боротьба за індивідуальну ідентичність є запорукою успіху колективної ідентичності. Певною мірою, філософською програмою ми закликаємо до того, до чого закликали філософи споконвіку — пізнати самих себе. Саме з буття вибудовуються подальші практики, з процедурами та нормами, у які ми захоплені щоденно. Нам йдеться про те, щоб оприявити тло того, на підставі чого можливе подальше нормування усіх життєвих практик. 

Процедура перепису населення, якщо буде проведена, зможе більш точно відкрити для нас певні напрямки для роботи. Ми набудемо широко змістовного розуміння, звісно воно буде обмежене тими критеріями, які будуть зазначені в питаннях анкетування. Однак, якщо ми вірно визначимось з пріоритетами і отримаємо великий обсяг даних згідно наших критеріїв, — буде чудово. Ми зможемо отримати чимало застосовного і важливого для нас матеріалу, зокрема для філософського осмислення, однак не всі виміри охоплюються через Big Data і з цим треба працювати. З тим, що вибивається за межі буденного і прогнозованого. Задачі часто стають дещо складнішими, ніж ми би цього хотілося.

Межа між відстоюванням власної ідентичності і гнучкістю до сприйняття та розуміння інших

Ми можемо говорити про змістовний рівень комунікації з однієї сторони і рівень самої можливості комунікативної здатності з іншої. Можливість комунікації передбачає перегляд будь-якої змістовної позиції, серед іншого — своєї. Людина може завжди повернутися у те, що колись Едмунд Гуссерль назвав «нульовою точкою», вона може здійснити редукцію до власного уможливлення — цей вимір є чистим від якихось фіксованих, шаблонних ідентифікацій. Такий вимір — це чиста відкритість, це та комунікація, яка необумовлена якимись фіксованими обмеженими визначеннями. 

З іншого боку людина живе в світі, вона існує, має кожного дня визначатися з певними сенсами, пріоритетами і такі визначення вступають в конфлікт між спільнотами і навіть у людини з самою собою. Мої вчорашні самовизначення можуть не збігатися з сьогоднішніми, і я можу навіть з собою конфліктувати, не те, що з іншими. Яка перспектива тут у людства? Оце якраз боротьба за людську сутність, яка здатна на певне переосмислення, на просвіт. Якщо діалог міжкультурний, міждержавний, дипломатичний, міжлюдський буде вестися з більшою мірою урахування цієї «нульової точки», по відношенню до якої зміст сьогоднішнього світогляду завжди може бути переглянутий, то можливо ми будемо ближче до несуперечливого виміру комунікації і несуперечливого виміру буття людини. Звісно враховуючи, що як живі люди, ми завжди повертаємось до чогось фіксованого, чогось визначеного і конфліктного. Але цей просвіт  — він можливий.  

Пандемія & філософська спільнота: чи змінились будні мислителя

Пандемія і коронавірус мені здається для всієї філософської спільноти цілком продуктивні. Особисто я можу сказати, що безліч справ, які я до того робив повсякденно, вони якось скасувались, публічні заходи скасувались, активності набагато менше, і це такий ідеальний час для усамітнення та наукової роботи. Якщо пандемія буде довгою, гадаю, ми можемо очікувати філософський спалах, оскільки спільнота більше приділятиме часу роботі (примітка сміється). Для людей, які займаються менш споглядальною діяльністю ось такий відхід в ізоляцію утворює дисонанс, а філософу він лише підсилює творчу активність. 

«Якщо пандемія буде довгою, гадаю, ми можемо очікувати філософський спалах».

Мені здається, мислитель, який і так постійно підважує свої світоглядні позиції на предмет їх адекватності, і без того постійно має періоди усамітнення, тож в такий карантинний період він має входити наче до себе додому. Для нього змінюється не багато, бо він займається дослідницькою діяльністю, і можливо, з карантином його повсякденна налаштованість лише пожвавлюється. Це на мій особистий погляд, звісно, я не готовий говорити від імені всієї нашої чималої спільноти.  

Книги для кращого розуміння кластеру «Філософія» від Олександра Комарова

Володимир Єрмоленко, «Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ–ХХ століть», у книзі автор підходить до осмислення політики, ідеології, аналізує останні століття та показує, як пов’язані між собою різні ідеології, як вони переходять одна в одну, або починають сповідувати щось відмінне від свого базового наміру, тож виникає плутанина між наміром та його реалізацією. Це ґрунтовне дослідження самої природи ідеологій.  

Бенедикт Андерсон, «Уявлені спільноти», робота британського дослідника, що вже стала хрестоматійною і точно буде корисною в контексті обраної нами цьогоріч проблематики. Вона про те, що таке нації, як утворюються політичні спільноти, що таке політичний міф і наратив, що має об’єднуючу силу.  

Едмунд Гуссерль, «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія», прекрасна книга, яка у ХХ сторіччі осмислює те, якою є свідомість у її здатності до творення наукового знання, гуманітарного або навіть й  природничого. Усе те, що ми знаємо з соціального, політичного, правового, культурного і т.д. — ми викладаємо науково, отже йдеться про теорію свідомості, яка намагається відповісти на питання: яким чином можливі науки, що таке людина і в чому сутність її спроможності до формування впорядкованого знання. Складна філософська робота для підготовленого читача, яка відкриває нові горизонти сенсів.   

Мартин Гайдеґер, «Буття і час»,  у кого є сили та наснага, раджу подолати цю феноменальну роботу видатного німецького філософа ХХ сторіччя. 

27 Львівський міжнародний BookForum відбудеться за підтримки Українського культурного фонду та Львівської міської ради, у партнерстві з Fedoriv Group. Зміст матеріалу є виключною відповідальністю організаторів і не відображає позицію УКФ.