Роман «Донос»: історичні постаті по-сучасному

Художні фільми й книжки на історичну тему - чудовий спосіб по-новому або й по-справжньому познайомитися звідомими історичними постатями.

Нещодавно у «Видавничому центрі «Академія» вийшла новинка - «Донос» Олександра Гавроша. У ній відомий український письменник намагається привідкрити завісу життя Тараса Шевченка в період становлення та діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Творчість автора й вирізняється тим, що проливає світло на окремі епізоди видатних постатей нашої непростої історії. Скажімо, в доробку ужгородського письменника - розповіді про неймовірні про Івана Фірцака, якого він називає Іваном Силою, - школярі полюбляють їх читати.

“Квантового стрибка” від письменника, беручись за книгу, зізнаюся, не очікував. Був упевнений, що пан Олександр повторить впізнаваний образ Тараса Шевченка - як старого насупленого діда, який страждав за український народ, через що й нам годиться якщо не страждати, то зводити брови в задумі й тузі, читаючи його книжки. Але ні. Цього не сталося. Автор (О, Боже!) описав Шевченка як цілком нормальну людину з власними принципами, переконаннями і, нарешті, почуттями. Та й сам Тарас Григорович - не головний герой цієї книжки, що теж додало ефекту несподіванки.

Центральна постать роману - Олексій Михайлович Петров, в життя якого несподівано втручається белетрист Олександр Верниволя. І ось белетрист вирішує вивідати у Петрова деталі дуже давньої історії, яка відбулася ще в далекі студентські роки головного героя. Справа в тому, що молодий студент Петров написав донос на діячів Кирило-Мефодієвського братства - Тараса Шевченка, Миколу Костомарова, Миколу Куліша та ін. Автор поступово розкриває читачеві мотиви головного героя, намагається зрозуміти природу його почуттів і емоцій. Бо все ж таки, написати донос у свої двадцять із хвостиком років - це не заняття прогуляти. Один папірець - і хоп! - життя геть усіх, навіть самого Петрова вже ніколи не буде таким, як раніше. Письменнику вдається цікаво й проникливо описати емоційний стан заарештованих українських інтелігентів: як вони приймають вироки, як розуміють, що кар’єра й кохання - під великим сумнівом (якщо й взагалі не в минулому), як ставляться один до одного, намагаючись з’ясувати, хто ж серед них виявився зрадником.

Окрім захопливих і трохи трагічних поворотів доль, Олександр Гаврош досить вдало описує епоху Києва 1840-х років, додаючи епізоди спілкування героїв з місцевим населенням у тогочасних відомих закладах міста. Це зовсім не той Київ, яким ми його знаємо сьогодні, саме тому читати стає ще цікавіше - тло міста створює особливу атмосферу.

Тож якщо підсумувати, кому “Донос” варто радити для прочитання, відповідаю: передусім усім, хто любить читати сучасну українську літературу й тим, хто цікавиться якісною історичною белетристикою. А ще - нашим любим суперчитачам з “Книгоманії”. Книга невелика за обсягом, “проковтнете” її під час кількох поїздок неквапливим львівським трамвайчиком ;)

Час читати!

Ілюстрації «Квантовий стрибок» Олександра Грехова

Рецензія – Павло Скрипник, історик